Уривок 4. Око Темряви

Фрагмент листа, знайдений в покинутій садибі на південному заході Польщі. Частина тексту знищена вогкістю. На полях - позначки олівцем та бурі плями, ймовірно, від крові. Автор не встановлений. Адресат - невідомий.

---

"Не треба було мені торкатися його. Воно було... теплим. Ніби жило. Метал - але не холодний. І те, що я побачив...

Спочатку - звичайна темрява. Глибока, мов усередині старовинного колодязя. Але потім вона відкрилась. Не назовні - всередину. Це було… немов зазирнути за зворотній бік світла. В ній було обличчя, але не людське. Воно не говорило, але я почув фразу. Одну. Одну єдину: “Тепер я бачу тебе”.

Я бачив ці знаки й раніше - у фрагментах шумерських табличок, на стінах катакомб у Кахетії, у візерунках на жертовному диску з Паленке. Вони завжди зустрічалися поруч з символом ока в серці спіралі. Хтось називав його “Оком Темряви”. Інші - “Порталом, що веде в нікуди”, бо ніщо - вже тут. Воно вже прийшло.

Професор Вайс ще у 1938 писав, що цей артефакт з’являвся в різні епохи, ніколи не залишаючись довше одного покоління. Всі, хто володів ним, робили великі справи, але зрештою або зникали, або втрачали розум. І тепер я розумію чому. Це не предмет. Це - погляд Темряви. І він не відвертається від тебе. Ніколи.

[перекреслено кілька рядків]

...коли я сплю - чую крізь сон, як щось повзе по підлозі. Воно не має тіні, бо його темрява глибша за ніч. І кожного разу, коли я думаю, що зможу втекти, воно... мовчки дивиться на мене.

Я спалив його. Кинув в багаття. “Око” просто зникло в яскравому спалаху. Залишилося відчуття, що згоріло не воно, а я. Те, що колись було мною.

Той, хто дивиться в Око Темряви, має пам’ятати: не він дивиться в артефакт. Артефакт дивиться в нього. Оцінює його.

[кілька рядків знищені вологою й нерозбірливі]

...якщо я не повернуся - не шукай нас. Але якщо таки знайдеш - не дивись..."