ЩОДЕННИК КАТА

Поліцейський відділок.

Як і скрізь, тільки й розмов, що про майбутню сутичку.

Як я вже писав, у нашій перемозі ніхто не сумнівається.

У тому числі і я, хоча доля янісців, як і майбутня територіальна приналежність планети Еппла мене хвилювали найменше.

– Ну що?

Зайкін сидить у своєму кабінеті. Майору зараз не до мене. У місті завівся маніяк, він убиває дівчаток, одягнених у червоне, не старше дванадцяти років, на його рахунку вже два трупи, один з яких на ділянці Зайкіна. Начальство наполягло на залученні до справи телепата. Майор залучив, а тут ще мене принесла нелегка, хоч мені він сам подзвонив, але Зайкіну не до тонкощів. Два телепати в його ділянці одночасно – це для слуги закону занадто. Хоча спіймати вбивцю його турбує більше - я відчуваю.

Свого побратима-телепата не відчуваю – він із групою поїхав на огляд місця злочину.

– Тримай! – важкий стос роздруківки, скріплений давньою магнітною клямкою, лягає на стіл.

Я хапаю листи, жадібно вчитуюсь у чорні рядки.

– Може, хоч заради пристойності, забереш свою дупу з мого кабінету! – майор бурчить за силою звички.

– Вибач, я… так…

– І дякую, не забудь!

– Дякую.

Розміщуюсь в гостьовому кріслі, відразу за дверима. Товстими, прозорими дверима кабінету Зайкіна. Громовий бас поліцейського з легкістю долає куленепробивне скло. Він розмовляє по комунікатору, і я не заздрю співрозмовнику майора.

Той, хто опрацьовував мій запит, підійшов до справи з усією ретельністю. Або в них у поліції так заведено завжди.

Спочатку зміст. Перші дві сторінки – назви систем та сонць, які розродилися бурями.

Усього близько трьох десятків пунктів. Непогано – я думав, буде більше.

З третьої по тридцяту сторінку – списки загиблих внаслідок бур. Ім'я, вік, рід занять. У два стовпці. Загиблі розподілені по бурям, найбільш значні прізвища (на думку укладача) виділені жирним шрифтом.

«Жирними» були й Мохаммед із Даурією Бразінські – прийомні батьки нинішнього диктатора, і Касим Бразінський – їхній справжній син, який загинув понад десять років тому.

Жертви останньої бурі поголовно наливались чорнотою.

Завершальним пунктом йшли кораблі – і це була найбільша частина звіту. Назва, планета приписки, власник, вантаж.

Товстим – збіги.

Усього один.

Єдиний жирний рядок, що повторювався від бурі до бурі.

"Бакскар", планета приписки – Адоніс – СНП, власник – Сергій Іванович Светін.

Прочитав знову, перегорнув, хоч знав – написане від цього не зміниться.

Светін! Серьога Светін – мій привітний господар за часів відпусток на Адонісі! Серьога Светін, що лежить зараз непритомний у лікарні!

Не може такого бути!

Неймовірно!

Події, або як люблять писати в детективних романах – частинки головоломки – почали ставати на свої місця.

Загибель сина Бразінського.

Їхня вимушена посадка на Шивані.

Хлопчик, зданий у притулок.

Пластичний хірург.

Загибель самих Мохаммеда та Даурії.

Конфлікт із Янісом.

Загибель уряду

Але ж це… неймовірно!

Проте – очевидно.

Здається, я вдерся до кабінету Зайкіна.

Здається, ми кричали один на одного, забуваючи слухати співрозмовника.

Я вимагав, щоб він обшукав «Бакскар».

Він вимагав, щоб я забрався геть із кабінету, відділку, планети та цього світу.

Я заговорив про змову, але вчасно осікся – адже я зраджував своїх.

Зрештою, я попросив майора про послугу і пообіцяв, що піду з кабінету.

Для мене він зв'язався з транспортною поліцією, виявилося, що «Бакскар» полетів з Адоніса тиждень тому. Якщо вірити транспортникам, зараз «Бакскар», перебував на планеті Еппл, система Паріс. Транспортники пояснили – в очікуванні зіркового шоу, туди рушила безліч кораблів. Ще вони повідомили, що засікли розшукуваного Джо Бугатті. Він полетів з Адонісу, узявши квиток на Епплу.

Здається, останній шмат мозаїки став на місце. Бугатті дійшов тих самих висновків, що і я. Точніше – знав правду, невідомо звідки, але знав. Але що він не знав, то це історію про хлопчика, зданого в притулок на далекій планеті Шивана. Хлопчика, якого всиновили понад десять років тому. Однак цю історію знав я.

Треба рятувати!

Що й намагався зробити Бугатті, але доки він долетить, висока ймовірність, усе вже скінчиться.

Рятувати треба тут, на Адонісі.

Є людина, здатна припинити майбутній кінець світу.

Мене він не послухає, майже напевно.

Однак розладити його, їхні плани, я зможу, принаймні спробую.

– Можеш дати поліцейську рацію, – попрохав я Зайкіна.

Майор хотів обуритися у своїй манері, але я трохи натиснув на нього телепатично, і він дав.

– Ось це кнопка термінового виклику, це для розмови поліцейською хвилею, це для прослуховування інших хвиль, а це – екстрена передача, по всіх діапазонах.

– Слухайте! – почав я, взявши рацію.