Чому ж сьогоднішні телепати перебувають

Чому ж сьогоднішні телепати перебувають у деякому, я б сказав, особливому становищі.

Їх ненавидять, їх бояться, періодично їх вимагають ізолювати або таврувати, я вже не кажу про сумнозвісні телепатичні бунти. Що змінилося, чим сьогоднішній читець думок відрізняється від свого побратима, скажімо, двохсотрічної давності? Так, й тоді жили такі, проте, як стверджують історичні документи, вони були незрівнянно більш шановані та затребувані.

Відповідь проста: кількість. Масовість сьогоднішнього народження людей із телепатичними здібностями. Так, поряд з мільярдною популяцією простих людей, тисячі телепатів в жодне порівняння не йдуть. Але їх тисячі, вже тисячі, а не одиниці, як якихось сто років тому. І це число, як переконують статистичні дані, з кожним роком зростає.

Недопита, точніше, й не почата кава давно охолола. На щастя, захоплений розповіддю полковник Зайкін цього не помічав. Руслан Колісніченко, продовжуючи вводити в оману, обережно прикривав чашку долонею.

– У черговий раз доля зіштовхнула мене з твоїм катом перед... це було перед війною. Так, перед війною! Я, на відміну від інших, називаю речі своїми іменами і не маю наміру ламати мову і називати те, що сталося чверть сторіччя тому: Великим Переворотом. То була війна, саме війна! Страшна, віроломна!

– Е-е, полковнику, – потяг до справедливості смикав Руслана за язик, – це ми, тобто – стара Співдружність оголосила війну Янісу…

– Ми, вони, яка різниця! Війна – страшна та віроломна! Інших воєн не буває!

– То там щодо ката? – не вплутуватися ж із колишнім поліцейським, справді, в історичний диспут.

– Якого ката? А-а, Руслана. З'явився він до мене у відділок, хто б сумнівався – по допомогу. Того часу ще пам'ятаю всі канали гунділи про твоїх улюблених телепатів. То, розумієш, роками не чути про них, а тут, яку кнопку не натиснеш – телепат врятував дівчинку, знайшовши по думкам у палаючому будинку, телепат викрив убивцю-маніяка, врятував десятки життів... Тьху! Нормальних людей, ніби не лишилося! Ще й цього, як його, Бразінського зробили диктатором! Ким він був? Міністром молоді та спорту! Що він знає про Співдружність! Як може стати на чолі такої махини! Зрозуміло, йому всі вуха прожужчали цими телепатами, тож він і піддався. Дійшло до того, що в армії, космічному флоті сформували цілий підрозділ, укомплектований виключно телепатами. Де тільки набрали! Мовляв, у бою, коли вирішують мілісекунди, у них телепатичний зв'язок, який є найшвидшим… учення продемонстрували приголомшливі результати…

І ось у цей самий момент, до мене у відділок – чи не останнє місце без мозокчитів, заявляється телепат! Добре ще не на роботу влаштовуватись, а по допомогу.

«Ага, – подумав я тоді, – не можете без нас!»

– Що, що він від вас хотів за те відвідування?

– Зовсім знахабнів! Просив надіслати запит, добре ще, що просив, тож запит про сонячні бурі, і не просто про бурі, а за останні двадцять років – де вони вирували, хто загинув, у тому числі і про бурю, завдяки якій ми познайомилися. В принципі, все це, напружившись, можна здобути і в мережі, але хлопцеві до зарізу потрібні були ще й списки зорельотів, які причалювали до планет, ну біля яких бурі. Збіги там…

– А ви, що ви?

– А що я, – колишній поліцейський чомусь зніяковів, і, намагаючись приховати це, зробив черговий ковток кави, – я що… людям це… допомагати треба… навіть якщо вони не зовсім… люди.

Руслан подумав, чи то полковника з катом пов'язували міцніші узи, ніж намагається змалювати колишній поліцейський, чи… він не такий жорсткий служака, яким теж намагається здаватися.

– Ну, ясна річ, за один день стільки даних не перелопатиш, і навіть за два… в інформаційному центрі запитів щодня, знаєш скільки… потрібно чекати своєї черги…

– А ви запитали ката, навіщо йому така незвичайна інформація?

– А то як же! Першим ділом! Так прямо й запитав: «Скажіть, – кажу, – будь ласка, шановний, навіщо вам знадобилася така незвичайна інформація?»

– Ну, а він що на це?

– Відповів, зрозуміло. У мене в кабінеті не такі говорили! У мене вбивці сльозами вмивалися, як немовлята.

– Що він вам відповів?

– Що відповів, – полковник почухав за вухом, – ти не повіриш.