ЩОДЕННИК КАТА

Нутрощі посадкового катера були оббиті тканиною з наповнювачем, по периметру стояли крісла із фіксуючими ременями. Знерухомлюючи тіло, ремені залишали вільною голову, і при особливо сильних поривах вітру, потилиця билася об м'яку оббивку.

Звичні ілюмінатори були відсутні, та й на що тут дивитися. Вузьке віконце перед кріслом пілота можна не рахувати, навіть сам керуючий катером покладався більше не на нього і, відповідно, свій зір, а на прилади.

Вітер знову жбурнув шкаралупку катера, цього разу вбік, моя голова на стінній подушці так сіпнулася, що я ледве не вивернув шию.

– Вихрові потоки, – не відриваючись від пульта, крикнув пілот, – на цій висоті завжди так. Як спустимося до океану, стане легше.

Скоріше б.

І це ще, як пояснили мені, один із найспокійніших днів. У неспокійні, на поверхню планети Потта Кером, сісти було взагалі неможливо.

Заради справедливості, на поверхню планети, за будь-якої погоди, сісти було дещо проблематично, бо вся вона, поверхня у сенсі, була вкрита кілометровим шаром води.

Планета Потта Кером, що я знав про неї до свого завдання? Та що я взагалі знаю про планети на яких доводиться бувати за обов'язком служби! Коли відкриті, на честь кого названі, чим відомі… для роботи ката це не так важливо. Ось громадський устрій – інша справа. Від нього залежать мої обов'язки.

Отже, поверхня планети була вкрита водою. Уся, за винятком полюсів, де ця вода, підкоряючись законам невблаганної фізики, вкривалася кригою.

Саме в ній, у воді чи під водою жили люди – поселенці Потта Кером.

Чого ж нам, людям, на місці не сидиться. Мало нам планет із сушею, так ні, під воду ліземо!

Цікаво, що тут роблять із злочинцями? Випихають «на волю».

Зважаючи на відсутність зябер, плавників та інших органів виживання під водою, люди мешкали в куполах, зведених на морському дні. Майже, як ми, у Каер Морхені. Ще проживали на численних фермах і станціях, розкиданих цим самим дном.

У наш час космічних подорожей проблема експорту-імпорту стоїть більш ніж гостро. Можливо, вона не затуплювалась ніколи, але за інші часи не можу відповідати.

Потрібні кораблі: зорельоти, катери, флайєри, необхідне обладнання, технології, зрештою. І є світи, які все це готові надати, навіть з радістю продати. Бо прогрес, а технологічний особливо, аж ніяк не стоять на місці, і поки ти будуватимеш перше, контролюватимеш друге і розбиратися в третьому, всі інші підуть далеко вперед. Та вони вже пішли.

Звичайно, можна теоретично звести свої верфі, вивчити фахівців, сконструювати та збирати власні кораблі… на це підуть роки та мільярди кредиток. І коли твій власний, перший красень-зореліт зійде зі стапелів, прямо з них він може сміливо вирушати до… музею. Бо вже давно підраховано, на кошти, необхідні для будівництва та відкриття, скажімо, своєї верфі – вкладення, яке невідомо коли окупиться і чи окупиться взагалі, можна придбати десять, десять! надсучасних зорельотів вище за середню тоннажність, обладнаних за останнім словом техніки. А якщо дрібних, то усі двадцять. А якщо не таких сучасних, то… і так далі.

Економіка – велика сила!

Виходить, є світи, що постачають обладнання, є світи, що продають технології, є світи-курорти та світи здравниці.

Куди, в такому разі, подітися нововідкритим світам, які не мають усе це, але пристрасно бажають отримати.

Корисні копалини? Така собі паличка-рятувалочка всіх фантастичних творів минулого.

А чи відомо вам, скільки коштуватиме розгорнути видобувну промисловість на віддаленій планеті? Саме промисловість, бо без видобутку у промислових масштабах, вся витівка втрачає сенс. Привезти та навчити персонал, налагодити інфраструктуру. І це далеко не все, здобуте ще потрібно доставити до місця призначення, можливо, не до одного.

Ціна руди, дерева, або чого ще там видобувають, зросте в рази, перекриваючи ціну за перевезення, а то й суттево перевищуючи її.

Економіка – велика сила!

У будь-якій планетній системі повно планет, повно супутників та астероїдів, метеороїдів та комет, де будь-які корисні та некорисні матеріали можна видобути практично в будь-якій кількості та відносно недорого.

Куди ж у такому разі податися нововідкритим планетам із амбіціями?

І ось тут, людям прийшла на допомогу людська ж природа.

Розкіш!

Предмети розкоші!

Мода!

Бажання відрізнятися від сусіда, піднятися над натовпом. Виділитися в середовищі сірої маси, нехай ця маса складається з мільйонерів, бо пересічним обивателям є до чого тягтися, крім розкоші.

Коли відкрили планету Брем, стало модно носити шкіри тамтешнього леопарда. І весь вищий світ десятків планет Співдружності хизувався в хутрі «щасливої» тварини. Ціна на середніх розмірів шкуру сягала мільйона! Нині їх можна купити тисяч за десять. Теж не задарма, але модниця із середнього класу, як слід натиснувши на чоловіка, цілком здатна собі дозволити.

Моди змінювали одна одну, за всіма не встежити, та я не дуже й старався.

За шкірами, здається, настала черга куреуцьких кристалів. Камені, треба сказати, були справді гарні, до того ж вони мали властивості змінювати колір, залежно від ступеня хворобливості господаря. У відносно здорових людей, кристали відливали ідеальним блакиттям, варто було трохи захворіти, і блакитність переходила в зелень, у людей серйозно хворих, кристали ставали червоними, а у тих, хто невдовзі помре, взагалі чорніли. А коли відкрили, що вони ще й мають цілющі властивості, ойкумена ніби збожеволіла.

Особливо круті та особливо забезпечені багатії чіпляли їх навіть на улюблених собачок.

Причому рідкість кристалів на самій Куреції, а також пов'язаний із ризиком для життя їх видобуток, зумовлювали неймовірні ціни.

Мода на кристали протрималася майже півроку.

Великий термін!

На відміну від шкір, зараз майже повністю зійшла нанівець.