ЩОДЕННИК КАТА

Все почалося з Яніса – мізерної планети на краю нашої Ойкумени.

Ні, почалося із цидулки… втім, про це я вже писав. Отже – Яніс. Планета, про існування якої знали лише фахівці, та деякі зіркоторгівці. Настільки зневірені, що їх заносило за межі Співдружності.

На зорі освоєння космосу, Яніс використовувався як планета-заслання. Злочинців, які не здатні (на думку суду) жити в «цивілізованому» суспільстві, відправляли на неї.

З часом, на Янісі утворилося щось на кшталт чи феодального, чи то племінного суспільства. З тим же часом завелися і зорельоти – найпримітивніші, і техніка – така сама.

У Співдружність планета не увійшла, головним чином, через відсутність центральної влади. Вони взагалі всепланетного уряду не мали! Принаймні всі так думали, навіть зовнішня розвідка, якій взагалі не думати, а знати належить.

За яким дідьком трамп Співдружності, та ще й з пасажирами, занесло в зіркову систему Яніса про те історія, у тому числі й офіційна – особливо офіційна – замовчує. Та тільки його збили. Разом з пасажирами та всім екіпажем. Виявилося, у них і навколозоряна оборона налагоджена, і бойові кораблі деякі є.

Що почалося – виття на всю галактику.

Вони, янісці у сенсі, сильно вибачалися, казали – винних покарано.

Не минуло й місяця, як їхній корабель за тим же дідьком залетів у зоряний простір Співдружності. Наші збили його, звісно, теж випадково.

Там взагалі – мутна історія.

Диспетчер, що вів порушника, як і майор, який наказав відкрити вогонь, буквально за кілька днів загинули. Обидва рази – нещасний випадок. Один – в автокатастрофі, інший – захлинувся вдома у ванній.

Янісці, ясна річ, мовляв, ви що робите?

А наші їм – на себе подивіться!

І пішло – поїхало.

Доїхало до того, що парламент обрав і призначив диктатора – посаду, яка з'являлася лише під час війн і востаннє створювалась понад сто років тому, під час кубірського конфлікту.

Разом з цим катам заборонили… ні, заборонили не те слово. Правильніше буде сказати, наше керівництво погодилось і, відповідно, відправляло нас лише на «найтвердіші» справи, які не допускали подвійних тлумачень: вбивці, маніяки, розбещувачі малолітніх.

І що зовсім незвично – ці справи широко висвітлювалися в пресі.

Воно може й слушно. Звичайне слідство може тривати місяцями, а то й роками, збільшуючи кількість жертв. А тут – заарештував підозрюваних, кат просканував мозок – і результат не забарився. Часто, під вантажем фактів і скоєного, злочинці тут же й зізнавались.

Нечувана річ – у катів навіть почали брати інтерв'ю!

Якось само випливло і почало повсюдно обговорюватися питання, що непогано б використовувати телепатів і в інших областях. І чому про це досі так мало говорили та ще менше робили!

Після катів, інтерв'ювали й інших, «мирніших» телепатів, які поступово відтіснили катів.

Втім – ніхто особливо не скаржився.

Життя йшло своєю чергою, Джо Бугатті, мабуть, «заліг на дно», не можна сказати, щоб я був дуже засмучений цим.