ЩОДЕННИК КАТА

Дім. Милий дім.

«Подорожників, які виїжджають з-за рогу, зустрічали вежі, що наїжачилися зубцями, та виступали далеко за межі стін. Вузькі чорні бійниці, здавалося, ось-ось розродяться роєм куль, і вбитий ними, ти почнеш нескінченне падіння в прірву, посередині якої, подібно до скельного острова, височить Каер Морхен». Так, або приблизно так описував Каер Морхен один із «мандрівників», тих, що не відривають задів від диванів біля візора.

Що ж, хай буде замок, бійниці, провалля. Писаку можна зрозуміти – яким ще може бути притулок, будинок та школа катів. Нехай думають, нехай вірять – це нам тільки на руку.

Звичайно, Каер Морхен далеко не Елізіум – загальновизнаний лідер серед курортів Співдружності, але й не пекельна планета. Принаймні – жити можна. Ми ж живемо.

Рослинності немає. Атмосфери нема. Кам'яна пустеля, підсвічена червоним сонцем.

Посередині пустелі – купола – острівці цивілізації. Під куполами ми – кати. Живемо. Як можемо.

А який у нас вибір?

За зрілим роздумом, серед ново, та й старовідкритих планет, можна було б знайти одну більш-менш придатну для життя.

У крайньому випадку, виділити нам якийсь острівець посеред океану в безлюдному світі.

Я читав документи. Вибір Каер Морхена (у перекладі з мови раси ельвів, які відкрили цей світ: «Фортеця старого моря», що виявляє у ельвів зачатки гумору, оскільки жодних морів на Каер Морхені не існувало), так ось вибір саме цієї планети аргументували безпекою самих катів. Мовляв – далеко від жвавих трас, важко дістатися, будь-який чужинець – на очах.

Цікаво, ті що говорили, вірили своїм словам. Або виступали такими ж іграшками політиканів, як усі ми.

Власна безпека, життя під куполом – не інакше, як рай на землі! Дуже зручно! А головне – якщо кати стануть неугодними, або вийдуть з-під контролю, одна ракета з супутника, які розміщені на орбіті для нашої безпеки (для чиєї ж ще!) – і про катів можна не турбуватися. А для громадськості, як і для розсіяних по планетах телепатах, потім можна приготувати більш-менш прийнятну казочку. Мовляв, терорист-смертник влетів на зорельоті, ай, ай, ай, як він пройшов, як зумів дістатися…

Так і живемо. На пороховій бочці або під дулом гармати. А вибір є?

Дім. Милий дім.

Відразу за шлюзом космопорту починалася вулиця, що йшла по колу центрального купола. Ми її називали «стежка». Невеликі котеджі катів куталися в мізерній зелені.

Парадокс природи. І внутрішня поверхня купола блакитна, як небо, і спектр підібраний правильно, і ґрунт завезений, а не ростуть рослини, чахнуть. Не планета, а рай для любителя бансай.

Чому Каер Морхен? Та тому, що поліцейські на Адонісі проморгали Джо Бугатті. В принципі це можливо. Система стеження далеко не всевидюча, а для людей, які намагаються втекти від неї, так взагалі складається з суцільних дірок. Принаймні одна людина, та ще обізнана, та ще телепат, цілком здатна обдурити її. Що й сталося.

Що від мене вимагалося – так це відзвітувати Раді, та й спробувати відшукати зачіпки у старих справах Бугатті

Опівдні «сонце» припікало на повну силу. Перехожих було мало, знайомих – жодного. Не заходячи додому, я одразу попрямував до архіву, що загрожував вістрями шпилів самому центру купола.