Капітан Андрій Зайкін сидів у себе в номері

Капітан Андрій Зайкін сидів у себе в номері. Спеціальний готель при поліцейському управлінні. З розселенням людства планетами, представникам його професії доводиться багато подорожувати. Ось – навіть окремий готель побудували.

Відблиски світла від неонової реклами, що висіла через вулицю, розцвічували стіну перед Андрієм рівновеликими плямами.

Прямо з «Милості Божої» Рокфеллери вирушили до космопорту. Чартерний зореліт уже чекав на них. Кінцева точка рейсу відома, як і проміжні посадки – плутають сліди. Завтра, завтра він вирушить найближчим човном за ними.

Щохвилини плями на стіні змінювали конфігурацію. Дивним чином це вплинуло на Андрія, переключаючи його думки.

Він тут, щоб знайти Антона Ю-піна – це його робота, а з голови не виходила дитина та більш ніж дивні вчинки Рокфеллерів.

Навіщо вони виховували хлопчика?                        

Тільки щоб віддати в притулок.                         

Може, заважав? Або вирішили – кочове життя не для нього, буде краще, якщо усиновить пристойна сім'я.

Маячня!                                              

Сім'я може виявитися далеко не пристойною, та й життя в притулку не набагато краще за кочове.

І дитину всиновили буквально через день, після того, як вона опинилась у «Милості Божій».

Чи буває, щоб так щастило?                               

Буває.                                                    

Рідко, але буває.                                             

І чи везіння це?                                                  

Плями знову змінили конфігурацію, і в ту ж мить, немов цього й чекали, у двері постукали.

Пошльопавши босими ногами по голій підлозі, Андрій відкрив.

Службовець готелю стояв на порозі, його уніформа була стилізована під місцеву поліцейську. Хоча, можливо, у них навіть обслуга служила в поліції.

– Капітан Зайкін, – руки простягали листок. Офіційний бланк із стандартною «шапкою». За цей папірець слід було розписатися, що Андрій і зробив.

Ні, все ж таки зручно жити при управлінні поліції – депеші приносять прямо в номер.

Здається, плями знову змінили контури, а може він просто не запам'ятав попередні.

На бланку був звіт зі Штіта, з місця пожежі.

Шериф Яремче таки недаремно носив свою зірку. Він розкопав згарище і на ньому докопався до останків. Людських. Відправлені до лабораторії вони були ідентифіковані.

Скелетні рештки належали Антону Ю-піну.                

Андрій Зайкін склав листок, кинув його на тумбочку.    

Все.                                                                            

Його розслідування закінчено.                                          

Тепер це вже не зникнення, навіть не викрадення, а вбивство… чи нещасний випадок. Але смертями займається зовсім інший відділ. Залишилося поміняти квиток та вилетіти додому. Там він уже передасть усі матеріали справи хлопцям із вбивчого. Нехай відпрацьовують свій хліб, вистежують убивцю.