Кат! Треба ж!

Кат!     

Треба ж!     

Телепат!     

Права, тисячу раз має рацію влада на Тренті, що змушує носити телепатів шоломи! І тут треба! Якусь табличку, чи що… бирку…    

Весь день, до вечора, після побачення та визнання Руслана, капітан Андрій Зайкін не виходив зі свого номера.     

Цікаво, чи телепати можуть читати думки крізь стіни?

Через три доби, йому зателефонували з космопорту і повідомили, що буря закінчилася, якщо все ще бажає – він може вилітати.     

Ще б він не бажав!     

Весь шлях до Шивани Андрій намагався теж не покидати каюти. Бо десь на кораблі був телепат!

Шивана цілком цивілізована планета. Космопорт зустрів капітана безліччю видів інопланетних пасажирів, шумом, штовханиною і – найголовніше – сучасною системою відеоспостереження.

Необхідні йому суб'єкти знайшлися швидко, ось тільки Антона Ю-піна серед них, як і раніше, не помічалося.

За допомогою дорожньої поліції швидко з'ясувалося, куди Рокфеллери вирушили з космопорту.

Напрочуд, вони поїхали не на інший вокзал, ні до банку, а в… «Милість Божу».

«Милість Божа» виявився притулком для дітей: сиріт, інвалідів, або просто покинутих батьками. Що могло знадобитися мафіозній родині у подібному закладі?

Таксі висадило капітана біля широкого триповерхового будинку. Казармова архітектура, масивні двері, ґрати на вікнах – все наводило на думку про в'язницю, а не про притулок. Тим більше – дитячий притулок.

Зашаріли шини. Позаду зупинилося ще одне таксі.     

Розплатившись з автоматом, з нього вибрався... Руслан, кат.     

– Ти! Ви! – несамовитий від обурення, Андрій підлетів до нього. — Що ти тут робиш?

– У мене таке ж питання, – Руслан, здавалося, був здивований не менше капітана, хоча хтось зрозуміє цих телепатів.

– Тут я запитую! – і знову, як в останню зустріч, у голосі прорізалися верескливі нотки. – Ти стежив за мною, так, стежив!

– Навіщо?

– А-а… – справді, навіщо. Та й питання на Шивані він не дуже мав право ставити. На щастя, телепат пропустив цю заяву повз вуха.

– Я тут по роботі, – спокійно продовжив Руслан.     

– Я, уяви собі, теж!.. – тут тільки до капітана дійшло, хто перед ним, і яку роботу він зазвичай виконує. – Тобто… ти тут… щоб когось…

– Ні. По роботі, але якщо так можна висловитися, за сумісництвом. Довго пояснювати. Може зайдемо всередину, і кожен займеться своєю справою? У тебе, до речі, що тут?

– Не твоя справа!