Йоль

– Матусю, а чого вже так темно?
– Мм? Так вечір вже. Йди купатися, і вечерятимемо.
– Ні! - Ленчик замотала головою так, що короткі прядки хльоснули по щічках, - учора вечір був пізніше!
– Багато ти там розумієш, – Даня з висоти своїх чотирнадцяти невдоволено поглянув на маленьку сестру, – гайда до ванни, а то знов застрягнеш там на рік, чекай тебе потім.
– Данько, відчепись від неї! У тебе ще дві контрольні лишалися. Усе вже зробив?
Замість відповіді пролунав гуркіт дверей, що зачинилися, через які ще досить довго чулося роздратоване бурчання.

– Ма-ам, – Ленчик посмикала матір за низ довгого светра, вище малеча дотягнутися не могла, - то чому вже вечір?
– Сьогодні Сонцестояння, найдовша ніч. Все, йди негайно купатися. Після вечері мамі потрібно ще попрацювати. Давай хутчіш!
– Найдовша... – Ленчик перевела розгублений погляд за вікно, і одразу ж з вереском понеслася до ванни.
За вікном повільно розчинялося в морозному тумані величезне котяче око.

Коли діти розбіглися, Сашка знову потягнулася до комп'ютера. Слід було дописати нарешті цю бісову статтю. Натхнення ніяк не приходило, голова розколювалася, діти вередували... ще й Різдво скоро. Нові турботи, м-да...

Зненацька десь на периферії почувся сріблятий дзенькіт і дівочий сміх, а екран щойно запущеного ноутбука згас.
Не стримавшись, Сашка пошепки висловилася так, що навіть у крутих, як варені яйця дружків сина вуха б зів'яли.

Документ було, звісно ж, знищено. 
Тепер доведеться починати все спочатку. Знову писати казна-що, знову засинати від нудьги, знову...

Тихо пирхнув літній пан, посміхнулася дівчина з довгою, наче вкритою інеєм рудою косою, замурчав величезний кіт.

Сашка відкрила новий документ, набрала назву і... стерла все.
А потім, написала дещо інше. Те, що так давно хотіла...

***
За вікном завивала хурделиця, і лунав веселий передзвін. Сміялася дівчина, бурчав усміхаючись у бороду літній пан, а величезний кіт муркотів так, що небеса здригалися.

Люди квапилися додому, нарікали на несподівану, зовсім не за прогнозом бурю, на мороз, на занадто короткий день. Вони не чули рипіння Колеса, не бачили Господарів Зими та Йольського Кота. А хто все-таки помічав, той ураз виявляв і неочікувану розвилку долі, тож було не до легендарних створінь.

Приходив Йоль: час дивовижного, час Повороту Колеса, час шансу і нового життя...

Кінець Частини І.