Йоласвейнари

Бах!

— Потт! Тихше!
— Чого це я маю ховатися, Стафе? — Пробурчав кремезний товстун, піднімаючи і з апетитом облизуючи тарілку. — Хм, мені подобається як тутешні кухарки готують. Вперше студень з курки стрічаю.
— Халойдець, а не студень, пришелепко! — пиркнув його брат, ховаючи відставлену товстуном тарілку в мішок. — До речі, ти Скіра не бачив?

— Кепсько Скіру. Усю канаву мені, зараза, випаскудив! — В дверному отворі з'явився коротун, велетенський ковпак якого постійно з'їжджав йому на очі.
— Буцімто, твоя канава оплотом чистоти була. Ік! — Услід за коротуном, насилу переставляючи ноги, ввалився ще один чоловічок. Його ковпак сидів навскіс, повністю закриваючи одне вухо. — Ох матінка Грила, як же паскудно. Ік!

— Матір не поминай. Ще, почує, не дай Одін. До того ж, сам винен. Пильнувати слід, що п'єш. Це ж треба, кисле молоко з кеймадою переплутати. — Реготнув за вікном густий бас.
— Не кеймада. Тут це звуть саймаган. — Знову втрутився Стаф.
— Я ж не винен, що воно теж. Ік! Біле!
За вікном оглушливо розреготалися.

— Глюг! — Зашипіли хором усі. — Тихо!
— Невідомо, скільки в нас часу, доки не з'явиться справжній господар тутешніх місць. — Серйозно промовив Стаф, намагаючись впихнути в і без того роздутий мішок, ще кілька тарілок.
— Так, він уже місяць, як пропав. Давайте, браття, залишимся ненадовго. Може, наїмося, хоч. —  Чоловічок, що нагадував через свою худорлявість радше пічний рогач, ніж живу істоту, захоплено облизував одну зі столових ложок.

— Ти ж, ненажерлива утроба, Твер. — захихотів Потт.
— Хто б казав!

***
Тихо поскрипував сніг під лапами Йольського Кота. Довго він вистежував, за велінням Матінки Грили, її розбишак-синів і врешті-решт, знайшов в одному з людських сіл. Йоласвейнари й не знали, що недовго їм бешкетувати лишилося. І так уже, досить начудили. Як тепер із Крижаним Родом, що править на цих землях, розумітися, невідомо. Ну, добереться він до малявок! Ой, непереливки буде пустунам!