Щоденники
А тим часом...
Не помічаючи, що окуляри повисли на одній дужці, він ліг на підлогу, прикладаючи вухо до вузенької смужки вільного простору. Так і є, знову цей дріб'язок розвівся. І, звідки тільки беруться?
А під підлогою чимдуж кипіло життя. Вилітали одна за одною кульки сили з-під мініатюрних лапок, складаючись у сяючу доріжку. Одна з таких кульок влетіла в маленьку піч і зашипіла, затріщала, наповнюючи навколишній простір теплом.
Загублена випадково ялинова гілочка, обернулася повноцінною пухнастою ялиною. У повітрі розлилася тиха, дуже ніжна, заколисуюча мелодія. Запахло корицею і печеними яблуками.
Морозенко тихо пхикнув під ніс, поправив окуляри, що з'їхали було, і повільно, покректуючи, піднявся на ноги.
От же... дріб'язок. Скільки не ганяй, повертаються.
Тихий передзвін, що раптово пролунав, змусив озирнутися. На столі, просто з повітря, зіткався димлячий кухоль. Від кухля теж пахло корицею і яблуками, а ще чудовим міцним чаєм.
– Підлабузники, – весело фиркнув Мороз собі в бороду, але кухоль узяв.
Опустившись у старе, пошарпане плетене крісло, він потихеньку потягуючи дарунок, прикрив очі.
Зовсім лісова дрібнота розпустилась – у його Господаря домі селиться, але... нехай їх. Не сьогодні. Та й, за чай віддячити треба буде.
Йоль настає, не час для чвар. Прийшло нове життя...
Відредаговано: 23.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
