Сон?

– ...дине... Господине... Господине-е!
– Мишка пробігла, хвостиком махнула...
– Так, не відповідає на дзвінки. Боюсь, щось сталося...
– Мишка пробігла...
– Пора вже готуватись... Йоль прийшов...
– ...хвостиком махнула...
– Здати до кінця кварталу! Можна на вчора!
– Йоль прийшов...
– Господине...
– Пора...

Дзень!
Від несподіванки, я ледь не злетіла зі стільця. Щоб цього шефа, з його сповіщалками! Коли тільки заснути встигла? Треба ще звіт доробити... чи ні? Зачекайте... а чому Йоль? Він же через два місяці тільки. "Прийшов", так би мовити – Самайн. І звіт робити зарано...

Дивний сон. До речі цікаво, хто мене кликав? Кіт якийсь. Рудий...
Але, у мене немає кота. Завжди хотіла собі ворона, шкода зараз немає сил тримати взагалі будь-якого фамільяра. На роботі: пожежа в бардаку під час повені, як казала незабутня Катька – моя колишня однокурсниця. Щоправда, вона так наш гуртожиток називала.

Раптово, на межі чутності знову пролунало муркотіння, що переходило в жалібне нявкання. Я схопилася було, але ніякого кота, звісно ж, поблизу не виявилося.

Так, що відбувається?! Нечисті грають, чи що? Зовсім очманіли?! Самайн – не моє свято. Творю що хочу. Зараз я-як зурочу! І забуду чим!
Мені, звісно, самотньо після того, як пішов дідусь, але на якісне наврочення сил вистачить. Побігають козликами психоделічного забарвлення – прийдуть до тями!

– Господине!
Я цього не чую... не чую...
– Господине!
Що ж так холодно... ще ж осінь... до Йоля далеко.

У вухах завив вітер. Коса вкрилася інеєм.
– Господине!
Ні!
– Ку...зя....