Рятунок потопаючих - справа лап самих потопаючих

- Мр-рмау... нарешті! Йольський кіт задоволено муркотнув, і стиснувши в зубах здобич стрибнув у темряву...

*** Тяжке буття фамільяра: Господині поможи, під руку не лізь, нічний тигидик не влаштуй. Господиня після чергування спочатку наврочить і забуде чим, потім тільки розбиратися почне як, та чому.

А, що душа вільна бажає курочки й видовищ, ніким не зважається. Прикро.

Ось з образи і на Господиню, і на Домовика-сміхуна і просто на світ, Кузя вирішив сховати посох. А, що? До Повороту Колеса, ще як раком до місяця. Нічого критичного не трапиться. У складеному стані, посох звичайний брелок нагадує. Легко приховати, але й принести назад, щоб цінували єдиного й улюбленого котика - не проблема.

Тільки от, до Йоля справді виявилося занадто далеко. Ніхто не згадував про посох. Господиня взагалі додому останніми тижнями не приходила, а приповзала в такому стані, що досвідчений некромант і то б зі зомбаком переплутав. Причому, навіть не свіжозмертвілим. Кузя ще трошки поображався, та й сам забув. Аб-со-лют-но.

***

- Ти впевнений хвостатий, що ховав у квартирі? Раптом, у кішки якоїсь залишив? Або, закопав десь?

- Упевнений! - ображено фиркнув Кузя, - ніде я нічого не закопував!

- Угу, а щура свого в коробку від нат-бука Хазяйчиного, хто засунув? Доводив потім, мовляв, на лежанці він був.

- Ноутбука... і це не щур!

- Ну, миша... гумова... тьху, сором один. І взагалі, з теми-то не з'їжджай. Згадуй давай, голова дірява, куди засунув посох. 

А то й справді, сам подарунки розноситимеш. Господиня правильно казала, тобі на користь піде. Може, ваги трошки скинеш... а може, мізків злегка додасться. Згадуй!

На останніх словах духа тіні здригнулися й потягнулися в різні боки, лампочки в новій люстрі заблимали, а вітер за вікном ніби остаточно розлютився. Завив, загудів, натиснув на склопакет. Та так, що шибки задзвеніли, а в Кузі шерсть стала дибки не тільки на загривку.

Куди... куди ж він тоді сховався...

Напружений розумовий процес, раптово був перерваний характерним бурчанням.

- Невже, знову жерти хочеш?! - тихо взвив Домовик, - Господиня ж тебе годувала!
- Тільки три рази! У мене стрес! Мені глюка... глюк... глюкоза потрібна, ось!
- Пендаль тобі потрібен. Чарівний. Гаразд, зварганю зараз чого-небудь. А ти, згадуй! Не відлинюй!

***
- І ось це візьми... мр-р-р...
- Лопнеш.
- Смачне-е...
- Поклади. Поклади, я сказав! А ну брись, кошак!
- Смачне-е...
- Лапи прибери!
Бабах! Дзень! Дон!

***
Йольський кіт, задоволено облизнувся, і обережно підчепивши брелок, що заіндевів за кілька місяців у морозилці, стрибнув у темряву. Переміщатися звичайним способом не було часу, треба встигнути повернути посох до того, як Господиня піде до Мороза.

Здається, катастрофа скасовувалася...