Раночку?

Частина І

– Ангідрид, вашу!..

– Мр-реау-у!

– Та, що ж це!..

Дзен-нь!

– КУЗЯ!

– МЯВ!

Гарантую: якщо у вас подвійний недосип, кіт і домовий, ранок краще починати звечора. Щоб чітко та доладу, разу з двадцятого. Колегам з психіатрії, мабуть, варто виявити ознаки прихованих відхилень. Бо я нічим, окрім раптових галюцинацій, свою згоду організувати домашню новорічну зустріч пояснити не можу.

Дзень!

Ну все, новій гірлянді – кінець. Чашці, також. Сподіваюсь, хоч частина тарілок вижила. Свого кота я безумовно обожнюю, але Кузенька у нас чоловік в повному розквіті сил, хоч сам себе явно вважає легким ірландським сільфом. У якості аргументу демонструє власну руду зеленооку мордочку.

Треба буде дядьку-Домовому сказати, що ми з ним тепер також сільфи. Моя коса і його довга борода можуть легко позмагатись з хутром Кузі. А важимо ми, мабуть, навіть вдвох і те менше.

– Ах ти, ірод хвостатий! Ну, я тебе!..

Так, здається, ми ще й без тарілок. Щось мені зовсім розхотілося заходити на кухню, тільки нерви перед зміною розкуйовджувать. Після лікарні ще до дідуся треба заїхати. Знову радикуліт хапнув, а про відпочинок не хоче навіть чути. За пару тижнів до Нового Року, егеж. У разі чого, подарунки доведеться почати роздавати Кузьці! Хоч якісь фізичні вправи, цьому ледащу!

Тьфу ти, часу немає… каву доведеться мабуть на ходу допивати. Дайте хтось Сніговій Діві відпустку, поки вона не випарувалась, а?!..