4 Глава.Богдана. Червоний Київ.

Через пару годин ми вернулись в нашу квартиру й я вибрала одяг який вирішила вдіти.Я захотіла одягнути білу сукню.Вона була неймовірно пишною й зручною.Коли я переодягалася Петро був на кухні.Певно думав що нам купити на базарі.Він вже був одітий,лише чекав мене.Я вийшла з “нашої” кімнати й пішла по коридору прямо на кухню.Він мене не чує,і я звісно цим користуюся).Я підбираюсь до нього,і хватаю його за спину.Він злякано ойнкув,і повернувся.Я сміюся і говорю йому.
-  Дурачок,ахах.Я не можу.
Я трохи прикрила свій рот.Він дивиться на мене з ніг до голови.Й говорить
- Ти виглядиш просто чудово..
Я відчувала як його очі  уважно дивляться на мене.Це мене трішки збентежило.І його слова також
- Ти в порядку?Питаю я.
Його наче “розімкнуло”
-Ам..так так.Пішли вже на базар,давай!
 



           
                                                                               ***

Ми йдемо по вулицям Києва.В нас було около 20 карбованців(гривень).Нам цього хватить щоб скупитися на все чого нам бракує.Ми ступаємо разом по вулицям Києва.Місто загубило своє обличчя.Воно стало справді  “Червоним”. Мені було лячно.Люди були нещасні.А червоні війська суворими,грубими,й дебілами якщо говорити на цивілізованій мові.Я подивилась на Петра,і говорю йому.
- Мені страшно..
Він дивиться на мене,я говорить.
- Мені теж,але заради тебе я хочу здаватися суворим,й тим хто зможе тебе захистити.
Я дивлюся в його милі очі.Чорт..ну не може бути в Хлопця такий погляд..А його статура..це ж справжній діамант..Пройшло достатньо часу як ми прийшли до базару.Нам пощастило що по дорозі ми не зустріли ні одного червоного покидька.Ми хотіли вже піти скуплятися.Як на наш взір попалися двоє червоних які йшли в нашу сторону.Ми стояли,і стисли ладоні одне одного.Вони підійшли до нас,і запитали
- А что вы здесь прогуливаетесь,а?) Деньжата есть?Нам они нужны,знаете,защищать вас .Не хотите немного дать?Ми переглядаємось.І..я не знаю.Може в нас одні і ті самі думки.Але ми в унісон говорим.
- НЕТУ!
- А если..
Солдат не встиг договорити,як його окликнув товариш,і вони кудись пішли.Ми злякалися не на жах.На моєму обличчі було видно біль,та страх.В очах Петра я бачила такий-же жах.Але..він сильний.Він знову мене приголубив.Хоча я ненавиджу обійми.Ми заспокоїлися,і скупилися можливо за хвилин тридцять.Розтринькали всі гроші,жах.В корзинці ми понесли продукти  додому.Що я,що Петро чуємо по ночах як розстрілюють мирних та військових прямо на вулицях міста.Це жахливо.Але ми нічого із цим не можемо зробити,нажаль. Коли ми дійшли до квартири ми розклали всі продукти на кухні.В нас ввечері зав'язався доволі цікавий діалог.Я сижу на кухні,їм.А він приходить і починає мені читати лекції
- Богдано!Ти бачила скільки часу!Нам вже скоро спати треба,а ти ту буханку хліба топчеш,та ще і без мене.Тобі взагалі не соромно!?
Я дивлюся на нього,а потім на хліб.
-Я просто зголодніла,ось і поїсти рішила.Та і все.Що ти до мене пристав,м?
Він розуміюче помотав головою,і пішов в спальню.
Я не доїла,і пішла за ним.В кімнату.Заходячи в неї я відразу задаю питання.
- Ти не знаходиш дивним те - що ми спимо в одному ліжку?
З краплею збентеження говорю я.Він дивиться на мене,й не знає що сказати.І чую я з його уст
- Тому що..в нас немає другого ліжка,шо не зрозуміло то?Я же тебе уві сні не лапаю,що ж ти,не бійся.Я не кусаюсь.
Я розсердилася на нього,й дала гарного ляпаса.
- Ще раз такі слова скажеш - я тобі шию прокушу.
Хлопець посміявся та добавив.
- Не забудь це зробити обрежено та ніжно.ахах!
- І взагалі!Я не проти даже..
Ця злісна усмішка..його погляд.. о боже,я із тигром в клітці чи що!?Якого чорту..Ми посміялися,я прилягла на свою половину ліжка,і лежу,пробую заснути,а ле я думаю про нього..цей хлопець - це щось із чимось.Я не знаю як описати його.Але він просто витягує з мене усі соки.Наче вампір.Лише його погляд може мене заставити зомліти.Не знаю до чого це призведе,але мені поки подобається..Але нехай він знає,що я просто так йому не дамся.Ахах..