3 Глава. Богдана. Грім серед неба.

Настав ранок.Я прокинулася раніше його,я не хотіла думати про те що сталося вчора.

Я пам’ятаю той день коли ці покидькі прийшли в МІЙ дім.Як мені його забути.Це наче..був четверг?Так..четверг.Я відчуваю себе спустошеною.Я не хочу думати про той день,забути..забути все!До чорту!До чорту!Будь Ласка,застреліть мене щоб я не згадувала “Це”.Гаразд. Зараз,я рада що я жива.Але..в мене тепер є друга проблема..цей..цей Хлопець.Петро.Чому мені з ним так комфортно?Чому!?Чому я йому довірилась..Він же міг мене сам звабити,в своєму же будинку.Але..ні.Він гарний хлопець,я це бачу.Це написано на його щічках.Добре,я піду хоча би..поїм?..

                                                ***
Я подивився що у нас залишилося.Майже нічого.  Лише хліб,та трішки овочів.Один огірок й зелена цибуля.“Добре” подумала собі я. 
Я не знаю що сталося..але,я почула якийсь вибух.Чорт його зна що це було.Але я злякалась. Я звісно чула вже такі голосні звуки,ще вдома.Але..таке відчуття наче зірвалося десь ріядом з “нашим” будинком.Не повірю собі що ці апартаменти називаю своїми.Я повернулася до спальні Петра й побачила що він прокинувся.В його очах я бачила те чого раніше не бачила - страх
І я чую з його уст
- Ти впорядку!?
Питає він,я могла бачити як його серце ось-ось й вистрибне з  грудної клітки,прямо мені на долоні.
Я підходжу до нього,й говорю йому
- Я в порядку.Але..їжі в нас майже немає.Що нам робити?Питаю я.
“Що нам робити?” Що за безглузде питання!?Звісно же,піти на базар й купити все що нам треба.Я палю його душу своїми голубими очима.І це мені подобається.В кімнаті запанувала тиша.Ми лише дивились одне на одного.
Вікно було відкрито навстіж.
Наше мовчання перебив стук в двері.
Я злякалась.А якщо..якщо це і по нього!?Ні,ні.
Я ковтаю ком в своєму горлі  й тихо говорю.
-Не відкривай.
Я дивилася на нього так,наче він зараз піде насмерть.
Він подивився на мене й відповів.
- Гаразд.
В його словах було зрозуміло,що він і сам не хотів їх відкривати.
Він показує рукою що я можу присісти до нього на ліжко.
І я наче очарована чимось - мовчки сідаю.
Він пробує присісти ближче до мене,але я відсідаюсь від нього.
Він дивиться на мене своїми палкими коричневими очима й говорить
- Гей..ти в порядку?Ми ж наче вчора нормально спілкувалися
Він попробував покласти руку на моє плече.Я дивлюся на нього,й говорю
- Те що було вчора - було вчора.
Промовляю я,і не вірю в те що сама сказала.Він відповідає мені з легкою білью.
- Добре..
Не знаю,наскільки я правильно себе повела.Але..Хоч Петро й гарний хлопець,я боюся що він мене використає.Й викине так-само як і папірці з поганими віршами.Як сміття.Можливо це стане моєю великою помилкою,але,я вже це сказала.Хоч я і шокована ним,і мені подобається його поведінка..але..все йде занадто швидко.

                             
                                                                               ***


Все таки,не дивлячись на усе - ми вирішили.Ми маємо піти на базар разом.Це буде безпечніше для обог.Але,в мене немає другого одягу.І я звернулася до Петра на рахунок цього.Хоча..чим він мені допоможе?
Я підходжу до нього й питаю  про це.Він дивиться на мене й посміхається.
- В мене знайома живе в цьому будинку.Можемо до неї сходити,може тобі щось знайдемо.
Я дивлюся на нього й думаю “Серйозно?” Я дивлюся в його очі,й говорю.
- Гаразд,підемо нарешті,не томи.
Він відкрив двері,і ми вийшли.Сам будинок як я замітила п’яти поверховий.Ми були на третьому етажі.Я слідувала за Петром,але трішки сторонилася нього.Ми спустилися нижче - на другий поверх.Вже стоїмо біля дверей квартири його знайомої.Я дивлюсь на секунду я задумуюсь,чорт,це-ж буде так бентежно виглядати.Привів Петро когось не зрозуміло кого.Пройшла хвилина,а може дві.Петро подав свій солодкий голос.
- Олю,відкривай уже,мені треба допомога.
Прошла секунда,й двері вже були відкриті навстяжку.В двірному отворі я бачу її - знайому Петра.Блондиноста дівчина з зеленими очима.Одягнена вона в елегантну сукню.Про яку мені ніколи і не снилося.Їй було на вид..років 17.Напевно так-же як і Петру.Вона подивилася на мене,потім на Петра й говорить
- А хто це з тобою?Ти собі дівчину знайшов,ахах.А ти швидко я бачу,часу зовсім не гаєш.
Ми переглядаємось,й обоє червоніємо.В унісон ми говоримо
- “Я..ми..не..”
Але обидва не можемо связати й пару слів.Вона дивиться на нас й сміється
- Та я жартую,все гаразд.Проходьте.
Ми проходимо,вона веде нас до вітальні,й пропонує присісти на диван.Ми обоє присіли.Петро звертається до неї.
- Олю,слухай.Мені ніяково це говорити.Але в моєї подруги нема чого одягти.Я не хочу просити,але зараз такий час,що забирає в нас усе.У неї - дім і сім’ю.Олена дивиться на мене й відповідає
- Ого..все настільки погано?Так,без проблем.Ну ви і голубята звісно)
У неї була така злісна усмішка.Петро підняв тон і сказав.
- Досить,дякую за допомогу,Олю.
Вона переводить погляд на Петра й засмучено відповідає

-  Жаль..Добре.Як скажете.