2 Глава. Петро Черговий будень.

Я прокидаюся на підлозі..Спина болить.Ця стерва й справді мене скинула з ліжка.Я встав,подивився на неї..й заворушився..Вона така красива,мила,добра.Це видно у неї на обличчі..Я тоді ще не розумів до чого все це мене приведе.Я вирішив поки вона спить зробити нам сніданок борщу.Ця піч на кухні мене трішки пугає.Вона громіздка й не дуже сильно зручна..Але хай їй грець!Продуктів в мене мало..але я постараюся їх витратити на щось варте.Пройшло можливо хвилин тридцять..І я чую її голос,прокинулась.Заходить до мене на кухню й питає
- Гей,а ти чому не спиш?Що ти робиш?
Я дивлюся на неї,і відповідаю.
- Ну,взагалі-то я  їсти готую.А що?
Вона уловила нотки смачного аромату.
- Ти напевно смачно готуєш.Я така голодна.Я днів зо три не їла..
Я подивився на неї із жалем в очах.
- Гей,Богдано..а що..що сталося?Бо коли я тебе вчора врятував,я про це даже не спитав.Ти надовго залишишся у мене?
Вона подивилась на мене..посмішку з її обличчя наче здуло вітром.Чи ні..ураганом.Вона засмучено подивилася на мене,сіла за стіл і росповіла.
- Я не дуже хочу про це згадувати..але заради тебе постараюсь.

Діло було так..Днів зо три тому назад я жила в своїй квартирі разом із своєю сім'єю.Я,мати,батько,сестра,брат.І в той злополучний день..прийшли вони..Дівчина не могла стримати сльози.По її красивому й миловидному світлому обличчю  лилися сльози,наче водоспад..Вона стала з-за стільця.Я підійшов до неї і обняв.Обійняти її було самим розумним в такій ситуації.Пройшло може хвилин зо дві.Я прошепотів їй “я можу тебе відпустити,давай ми сядемо разом.І ти росповісиш мені усе.Я можу тебе тримати за руку..як що тобі так тяжко це згадувати..”Вона похилила голову в знак згоди.Ми сіли.І вона продовжила.
Я як і обіцяв..як міцно стиснув її руку,але так..щоб це було не боляче.
Вона продовжила:Так ось..мг..В наш дім прийшли “Совєти” Вони хотіли щоб її брат пішов служити до них.Вона мимоволі назвала його ім’я,Нікіта.
Вона говорила що його брат був добрим,чесним,й м’яким.
Не був готовий до чогось такого..до війн чи насилля.
Він любив писати книги,а вона любила їх читати.Але тоді..коли її брат відмовився..його слухати не стали.Його забрали силою,більш всього на тортури..щоб здався червоній владі.А дім в якому вона із сім'єю жила спалили..і вона мала згоріти в тому будинку.Але коли забрали брата..вона просто стояла на колінах перед будинком і молилася,молилася й молилася.Щоб він був живий,не мертвий.Як вона розповіла..вони жили не в Києві,а в його пригороді.В якомусь невеликому містечку.Й після того як усіх її рідних не стало..з камнем в душі вона просто пішла геть,вона йшла дорогою й шла..А я даже вчора не замітив як вона кульгала..Їй допомагали розуміючі люди,але як вона сказала..було чимало таких поганих як ті двоє червоно-армійців.Які домагалися до неї.Коли я дослухав її до кінця..я зрозумів,їй немає куди йти,і… я розплакався.Так це не по чоловічому..Але..ця дівчина сильна духом,волею  й чесністю.
Вона говорила без зупинки,говорила те що було в неї на душі..я “це “відчув.Я відчув те чого раніше ніколи не відчував.Вона потягнулася меня обійняти,а я її. І говорю я їй.
-Більше ти не будеш одна,з тобою є я.Я буду тебе берегти як зіницю ока.Як діамант..здувати пушинки з твоєї голови.Вона подивилася на менe,й посміхнулася.Промовчала,але не заперечувала.Цей терор..це так жахливо.Я просто хочу щоб все було так як і раніше..Я не любитель обіймів,я не любитель якихось взаємодій із другими людьми.Але Богдана є винятком.Її обнімати це як дар з небес.Та..і..вона сама наче дарована небесами.Ми посиділи так трохи..І нарешті прийнялись за трапезу
Тільки но вона спробувала першу ложку борщу - вона сказала що це смакота неймовірна.Через хвилин двадцять ми поїли.І треба щось ще робити?Поїли то добре..Я вирішив дещо показати їй.
-Слухай..а як ти відносишся до віршів,поем?Я думаю тобі було би цікаво прочитати деякі..мг..Зніяковілим голосом сказав я.
Вона зацікавлено відповіла.
-Так!Я була би зовсім не проти.
Я дивлюся на неї і говорю.
- Ну..тоді йди за мною.До речі,як я дізнався із газет..моя творчість теж є контрреволюцією.Які-ж вони смішні..
Ми пройшли до моєї кімнати,там де ми й спали.
-доречі..а ти мене цієї ночі з ліжка скинула,я на полу спав.Ти сором часом не загубила,га?
Дівчина трішки почервоніла і відповіла.
-Ам..аа…пробач?Я просто іноді перевертаюсь уві сні.Пробач,мені тепер ніяково…
Я подивився на неї і відповів.
- Та, не переживай ти так!Усе гаразд..мені даже сподобалось)
Посміхнувся я.
Я посадив її за свій писательский стіл і почав показувати свої твори.

“І рідна та,моя душа
  блукає десь по берегам Дніпра.
  І чекає вона кожен день.
  Чи вернусь я із туману синього Дніпра.”
Вона читала мої поеми і вона з кожним разом заворожувалась ними.А я - соромився.Було так ніяково..коли мене хвалять.І так ми просиділи аж під сам Вечір.На жаль їжі хватало лише на обід і вечерю.Або тільки на вечерю.Такі роки..на жаль.Коли над Києвом знову піднявся місяць я і зрозумів..Що із цією дівчиною час плине дуже й дуже швидко.
- Слухай..Богдано,нам слід повечеряти,але у мене лишився тільки хліб та сіль..Підійде?Завтра підемо по покупки..я тебе одну не відпущу.Вони подивилася на мене ,й відповіла.
-Так,звісно,я не проти..але в нас ще є маленька проблемка..але вирішимо її  вже завтра.
По трохи ми починаємо зближатися..і це мене дуже сильно тішить.Ми ще довго могли говорити,але після того як поїли - завалилися спати.Дівчина була не такою й великою.Так-що вміститися в одну постіль не біда.Я повернувся на ліву сторону ліжка,а вона на праву.Звуки годинника не давали нам заснути деякий час..Потім пішов дощ..почалась гроза.Через декілька хвилин мене вирубило..Але трішки пізніше я відчув тепло на своїх грудях..але не подав цьому великого значення.Мені приснився сон..сижу я в окопі.Звуки Гармат не припиняються.В мене в руках фото Богдани.І легка біль в груді..І тепло?Я дивлюсь на свої груди,й бачу..в мене попали.Прямісінько в живіт. І чув я різні голоси..чув я і  російську,і українську мову. Я чую постріли,крики,Яка тварина буде радіти знищеному будинку..чи смерті дитини?Я надіюсь що років через сто..мої правнуки не побачать слів “Війна.”