Глава 5: Й не втікти з цього жаху

день 5

сьогодні я зміг змусити себе трішки поспати. Всі події минулих днів ніяк не хотіли виходити з голови. Було відчуття, що в мене в голові якийсь буревій, хоча чесно кажучи так й було. Гадаю це була нормальна реакція, навіть не знаю, як я замість того щоб зійти з розуму від цього всього, я просто залишився з жахливим самопочуттям. Чи...можливо я просто не розумію своїх проблем? В любому випадку, вчора я помилився, мені треба було стерпіти це все. Ну й ще я трохи подумав про те, що всі інші раби теж мають історію, і вони також проходять це пекло...

Недивлячись на слова Альти про те, що мене не вб'ють якщо я буду хорошим рабом, і не зроблю щось погане особисто для володаря я все-рівно переживав. Мій дідусь любив казати одну фразу ''Скажи людині що твій пес не кусається, вона не заспокоється. Заспокоюють докази й дії, а не слова'', зараз я почув це на собі, і теперь я максимально згоден з його словами. Мало хто заспокоється від одних тільки слів, як мінімум, це точно не я.

Чесно кажучи, моя тривожність була частиною мене завжди, раніше я дуже тривожився через контрольні й інше, а зараз через наслідки. Я занадто сильно перебільшив свої сили, віддався моменту і зробив помилку. Теперь треба буде понести наслідки, я впевнений що вони будуть, дуже сильно впевнений в цьому.

З моїх роздумів мене вирвав звук відкриття дверей, як тільки хтось зайшов, то зразу на стелі закрутились шестерні. Чорт, я думав що вони просто декорація, тому навіть не писав про них. Але це була ну прямо точно не декорація, тому що це був якийсь механізм. Після кількох секунд за які це відбулось...воно почало робити якийсь звук, такий самий, як тоді, коли в церкві б'є дзвін. Сильний, гудящий звук, який повністю скинув маленьке бажання сну, яке в мене залишилось.

Альта, яка лежала приблизно в метрах 10-15 віід мене, різко прокинулась. Виглядало це так, наче на неї вилили кілька літрів холодної, ледяної води. Й вона була не одна така, багато інших рабів прокинулись так само.

— Ви всі, слухайте мене, — промовив він, — сьогодні вас чекає інша робота. То ж всі, за мною.

Він небув схожий на охоронців, які супроводжували нас до цього моменту. Коли провідник був ви були вдягнуті в щось по-типу синьої броні, з якогось невідомого мені матеріалу, який блистів на сонці. То цей чоловік був вдягнутий в жовто-синю броню, він в свою чергу, також був набагато більше цих провідників. Ну точно більше 2 метрів, я впевнений в цьому.

Я встав, і пішов за ним, чесно кажучи, недивлючись на те, шо він ще непоказав нічого поганого, після історії з охоронцями я вже вважаю його дуже сильним мудаком. Можливо я неправий, але мені якось все-рівно на це, я не хочу довіряти комусь такому.

Ми всі пішли за ним, коли ми вийшли з ангару, то я побачив...навіть незнаю як це описати, він був як білаз. Тільки замість колес в нього були якісь штуки, які крипились до рельс. Звісно ж я не знаю як це називається, я був робітником офісної компанії а не якимсь інженером й генієм.

— ви, брудні раби, залізайте сюда, — сказав він так, наче розмовляв з куском м'яса а не людиною.

Я сів в цю махіну, а біля мене сіла Альта. Тільки зараз я помітив, що в неї було чорно-біле волосся.

— хей, Альта, — через кілька секунд мовчання спитав я. — куди ми їдемо?

— ти серйозно не розумієш? — спитала мене Альта в відповідь. — закидувати землю в реактор.

— земляний реактор? — здивовано сказав я, згадуючи недавню розмову провідників. 

— а ти знаєш багато видів реакторів, які перероблюють землю в енергію? — напів сміючись спитала Альта. — звісно ж земляний реактор, глупенький.

— Ну...— сказав я, розуміючи що можливо це виглядає так, наче я ідіот. — я просто ніколи не чув про види реакторів?

— А ти в початковій школі вчився взагалі? — спитала мене моя можлива подруга, — ще до того як моя сім'я обідніла, і мій брат продав мене в рабство, я встигла пройти курс 4 класу. Про це росказувати на початку першого семестру 

— Ох, — сказав я, розуміючи що можливо нагадав погані спогади, — ну знаєш, я мало чого пім'ятаю зі шкільної програми.

— Це нормально, — відповіла Альта, — мало хто хвилюється про уроки в світі, де ти можеш померти в любу секунду...

Після цих слів Альта відвернулась в свою сторону, а кузов цього "білаза" закрився плівкою, щоб ніхто не міг випасти. Після цього він рванув з місця так, що я пролетів в перед, і вперся в цю плівку. Гаразд, вона була потрібна.

Альта трохи посміялась коли побачила це, я, в свою чергу, заліз назад на своє місце. Наступну частину їзди ми провели в тиші, хтось плакав, хтось виглядав так, наче хоче померти, інші були такі самі пусті, як й я. Ненавиджу це життя.

Через кілька годин, як тільки ми приїхали, а плівка опустилась, якийсь раб рванув з кузова, і побіг в сторону виходу з місця, куди ми приїхали. А коли це побачив охоронець не подалік...ні, це був той самий провідник, який побив мені тоді.

— ох, люблю стріляти, — сказав він, витягаючи пістолет.

— давай Теак, пристріли його, — сказав інший провідник.

Коли Альта побачила це, то ахнула й закрила очі. Багато інших рабів зробили так само, я також їх закрив. Я старався відволіктись, думати не про хлопця, який зараз помре, а про те, що я дізнався ім'я цієї мразі, Теак...В наступному секунду роздався вистріл, а потім і сміх Теака.

Зразу, ні, справді майже моментально після цього, з'явився грузовий дрон, а біля нього інший. З зброєю, скоріш всього, іменно ця модель вбила Ашра 4 дня тому. Грузовий дрон забрав тіло цього бідного хлопця, в дрон з зброєю полетів в іншу сторону, скоріш всього на інший виклик.

Альта і інші раби встали, й пішли кудись, я, недовго думаючи пішов за ними. Теперь шансів на втечу було ще менше, чорт, а чи зможу я взагалі колись отримати свободу? Можливо я буду страждати вічно, прямо до моменту моєї смерті?