Глава 1: кінець сна

День1:

Пустота, чорна безмежна пустота, така красива і одночасно страшна. Я був наче в сні, почував лише спокій але не почував тіла.

Але зі сну мене вибив товчок, різкий біль в боку, це був удар. Як тільки я прокинувся я побачив руїни, чорні хмари й якогось хлопця. Судячи пшениці на якій я лежав, я був у полі.

Я хотів встати але знову отримав удар в бік

— ти хто такий? сказав хлопець

— я?! Я Сергій, якого біса ти мене б'єш! Трохи по злому відгукнувся я

— Сергій? Трохи здивовано сказав хлопець — я Ашер, а в нас таких імен немає! продовжив він

— Що означає немає?! Ти що п'яний?Я напишу заяву в поліцію! Я піднявся з трави.

Вид який я бачив...це не була Україні, ні, це не був світ який я знав. Було видно гігантське поле, де працювало кучу працівників, а в далені були будинки...вони були як вулик, поставлені друг біля друга створюючи гігантську павутину домівок. Як тут до нас прилетів дрон, великий й не такий як ті, які були в світі який я знав.

— П-почекайте! Я можу все пояснити! Злякано сказав Ашер 

— Ти відволікся від роботи на 1 хвилину 15 секунд, це на 5 секунд більше дозволеного. Сказала залізяка. За це положена смертна кара.

Те що було далі...це був кошмар, здається наче за секунду з дрона вилізло щось типу пістолета, й лазер буквально спалив Ашра на місці. Такого жаху на обличчі когось я не бачив ніколи, але ще більше я налякався тоді, коли він повернувся в мою сторону

— А ти... Сказав металічний голос. В тебе залишилось два дні щоб знайти роботу, після закінчення сроку, в випадку не знайдення робити тебе буде вбито.

Після цього дрон полетів, залишивши мене біля залишків тіла Ашра, й в повному жаху. 

— Що мені робити?! Тільки ця думка була в голові, але відповіді я не знав.

В моменті нерви здали, я ніколи такого не бачив, не бачив такого жаху. Я побіг туди, куди несли ноги 

Коли я біг, на мене дивились купу поглядів, хтось дивився на мертве тіло Ашра, від якого залишились лише ноги...мені було бридко від цього видовища, кровь фарбувала землю в червоний, так сказати "глядачі", а тобто інші працівники серед яких були зовсім молоді хлопці, старі діди та баби, інваліди без ніг й рук. Чорт забирай, це були придставники простих каст, ті самі які в простому, в нашому світі працюють касирами, електриками й іншими, прості люди...

Я біг дальше, поле наче не закінчувалось, дальше вже бачився "вулик", ті самі будівлі які формували собою великі структури. Наче якась антиутопія, й чому я тут! Що тут взагалі сталось? Я був простим менеджером високої касти у Києві, в мене була дуже хороша зарплата, життя було медом, але зараз, мене хочуть вбити за те, що в мене немає робити.

Я закрив очі від страху, я ніколи не думав що побачу щось таке, але я поплатився за свій страх впавши в яму. Я відкрив очі після першого удару в землю, твердий коричневий ґрунт, але щось в ньому було не так.

 Я подав дальше, я старався вчепитися в землю й зупинитися але не виходило. Зрештою я опинився на дні ями, на багряній від крові землі, це було щось потипу вигребної ями, але не з відходами або мертвими тварина, а з людьми.

 Там було купа трупів, через кілька секунд зверху показався дрон, він був навіть більше ніж та залізяка, яка вбила Ашра. Схоже цей дрон був грузовим, ця залізна махина підлетіла ближче до мене. Й скинула те що залишилось від тіла Ашра на одну з гір трупів, дна з його ніг вдарилась в щось гостре на верху, відірвалась й полетіла вниз до моїх ніг. 

Я гепнувся на землю від шоку, й дивився на його ногу, схоже з неї витекла вся кровь ще тоді, коли я тільки почав втікти звідти. Я ліг на землю, це було єдине що могло хочаб трішки мене заспокоїти. Мої очі дивились в темне небо, зірок майже не було видно...хоча ні, їх взагалі не було видно. 

В дитинстві я завжди любив дивитися на небо перед сном, через це я вічно записав на уроках. Але зараз це не було моментом настольгії, це було жахом, й найгіршим було те, що мені треба взятись в руки й знайти роботу за 2 дні.

Після того я ходив побачив щоденник, на ньому було написано "створено в Титасі", гадаю це й є назва міста, яке колись було Києвом. А біля нього лежала ручка, й я почав писати це, щоб хоч трохи відволіктись від жаху, гадаю записати свої думки сюди - хороша ідея.