Частина Дев'ята. 4. Зима 158-159рр.

26 Морозія 158р.

Дикий Ліс

Сьогодні я знову пропускала навчання. І не лише я - усі, хто був посвячений у таємницю Вільних Земель. Заняття, лекції, тренування - усе це стало другорядним перед тим, що відбувалося зараз.

А ще тут був Террі. Його в терміновому порядку телепортував сюди Янг, щойно стало зрозуміло, що шість ключів не впоралися із вторгненням. Чи з тим, чим би воно насправді не було. Ніхто з нас досі не міг точно сказати, що саме прорвалося через портал.

Та радість від зустрічі не була довгою, її швидко зіпсували обставини.

Посеред лісу, між засніженими деревами, стояли дванадцять кам’яних монстрів. Вони просто стояли колом, обличчям до лісу й не рухалися.

Здавалося, їх поставили тут на варту, і тепер вони терпляче чекали свого часу. Фігури нагадували лицарів, масивні, неприродно широкоплечі. Кожен був закутий у важкі кам’яні лати, а в руках тримав величезний меч, майже завбільшки зі свій зріст, а це десь приблизно один ларк. Обличчя майже повністю приховували глухі шоломи. Лише щілина на рівні очей в яку мені кортіло зазирнути. Що я й зробила й побачила заплющені очі.

- І чим це може бути? - запитав Лавер у фот Хейнна, уважно розглядаючи кам’яні постаті.

- Не схоже на творіння демонів, - відповів чоловік, повільно обходячи одну з фігур і проводячи поглядом по важких латах.

При денному світлі вони вже не виглядали такими моторошними, як уночі. Просто статуї. Масивні, грубо витесані з темного каменю, але все ж статуї. Я навіть постукала по одній із них кісточками пальців, перш ніж наважилася зазирнути ближче під край шолома.

Камінь відгукнувся глухим, важким звуком.

- То звідки вони? - втрутилася в розмову я, проводячи долонею по холодній поверхні лат. - Від них іде зовсім інший запах. Такий… дивно знайомий.

- Знайомий? - перепитав фот Хейнн, різко повернувши голову в мій бік.

- Так. От тільки не можу зрозуміти, чим саме, - зізналася я, зморщивши ніс. Запах був досить відчутним й настирливим, ніби спогад, що весь час вислизає з пам’яті.

У цей момент до нас швидко підійшов Дотр.

- Артефакти встановлено, і ми готові активувати захист, - повідомив він, зупинившись поруч.

- То давай. Немає чого тягнути, - коротко відповів Лавер. Потім він кинув погляд у мій бік і додав із ледь помітною усмішкою: - І досить їх мацати.

29 Морозія 158р.

Маг-Рівік

Ми нарешті повернулися до міста та навчання, залишивши в лісі лише фот Хейнна та Галеона з компанією стежити за статуями. До них у порядку чергування приєднувалися й інші маги, адже навіть надзвичайно сильний маг із великим багажем знань - такий, як фот Хейнн - не міг гарантувати, що не настане мить, коли всього цього буде недостатньо.

Рішення це далося нам нелегко. Ніхто не був упевнений, що дванадцять мовчазних кам’яних лицарів справді залишаться нерухомими.

Усі ходили напружені й чекали наступного ходу противників, який міг відбутися в будь-який момент і з будь-якого боку - ворогів вистачало.

Навіть у місті атмосфера була зовсім іншою, ніж зазвичай. Розмови ставали коротшими, погляди - уважнішими, а маги дедалі частіше перевіряли свої артефакти, зілля та захисні заклинання. Здавалося, що всі навколо постійно прислухаються до невидимого сигналу, який може пролунати будь-якої миті.

Єдиною по-справжньому приємною новиною було те, що Террі залишився з нами в Маг-Рівіку аж до самого Нового року. І, як би дивно це не звучало, сама його присутність трохи заспокоювала. Наче поруч з’явилася ще одна надійна опора в той час, коли світ навколо ставав дедалі непередбачуванішим.

Галеон, звісно, ревнував до ельфа, хоча і намагався цього особливо не показувати. Та добре хоча б те, що він розумів: між нами з Террі не існує жодних романтичних почуттів. Я й сама не могла до кінця пояснити, чому так. Террі для мене відчувався інакше - як член родини, як брат, але аж ніяк не як потенційний коханець. Можна було б усе списати на дивний зв’язок, що виник між нами через ключі королів. Але ж до Гора подібних почуттів я ніколи не мала. Та й Філл, Улла, Біра з Денжи сприймалися мною зовсім інакше - як друзі, соратники, люди, з якими мені доведеться пройти не одне коло пекла поки настане мир та спокій.

А з Террі було інакше.

Поруч із ним з’являлося дивне відчуття спокою і довіри, ніби ми знаємо одне одного вже багато років, навіть якщо насправді це було не так. Наче між нами існувала якась невидима нитка, що пов’язувала нас значно міцніше, ніж проста дружба.

І чим більше я про це думала, тим менше розуміла, звідки взялося це відчуття.

35 Морозія 158р.

Маг Рівік, Дикий Ліс

Сьогодні був останній день цього року. І, не зважаючи на те, що мені страшенно хотілося сховатися в Лісовому будиночку разом із Галеоном, наодинці, й відсвяткувати не вилазячи з ліжка, на цей день уже було заплановано чимало справ.