Частина Дев'ята. 3. Зима 158-159рр.

10 Морозія 158р.

Маг-Рівік

Як же чудово було повернутися до школи.

Звісно, під час обідньої перерви пліткарка Олдрі одразу засипала мене питаннями. На ті, на які могла відповісти, я відповіла. Та здебільшого довелося мовчати або триматися офіційної версії, узгодженої з деканом.

У відповідь дівчата-цілительки поділилися всім, що було відомо їм. Новеньких чужинців розмістили в гуртожитку, і декан особисто попросив Віткара приглядати за ними хоча б одним оком. Також дівчата розповіли, що вже встигли з ними поспілкуватися, та ті поки що ставляться до всіх вороже. Вороже й зарозуміло, додала від себе Ванда.

Ще дівчата ненавмисно стали свідками гучної лайки між деканом і головою магічної гільдії. Унаслідок тієї сварки Лавер ледь не втратив посаду. І якби він пішов, за ним пішли б кілька магістрів. А Варді Ергін, заступник декан, мало не знепритомнів від самої лише перспективи зайняти місце Лавера - навіть тимчасово він був на це не згодний.

Тож скандал вийшов знатний.

Німідор тоді пішов, але вже за годину повернувся - разом зі мною. Я одразу здогадалася, про який проміжок часу йдеться. І вистава продовжилася, змусивши всіх, хто був поруч, затамувати подих і вдати, що вони зайняті виключно власними справами.

Мені ж випала змога поспілкуватися з деканом лише сьогодні ввечері. Усі мешканці Лісового будинку, я, Вальдегор, Лавена та Коша, щойно сіли вечеряти, як стук у двері відірвав нас від трапези. Декан прийшов не сам, а разом із Янгом та Дортом. Довелося їх також запросити до столу, добре що їжі вистачило всім.

- Отже, підсумуймо, що ми вже маємо, - промовила я, відкладаючи ложку й намагаючись зібратися з думками.

- Перше, - почав Лавер, - чужинці поки що в безпеці, і всі маги отримали документи, що підтверджують їхнє громадянство Маг-Рівіка. За це маємо подякувати Німідору.

- Хоча їхня безпека, як і твоя, Ята, лише умовна, - похмуро додав Дорт.

- Як і в кожного потраплянця, - мовила я, відчуваючи, як за столом повільно згущується напруження.

Здавалося, кожен із присутніх розумів: це лише затишшя перед чимось значно гіршим.

- Далі, - знову промовив декан, - усі двадцять п’ять кулонів надійно зберігаються в цій скрині, і чужинці навіть не здогадуються, що вони в них були.

Чоловік відкинув кришку, і всі погляди мимоволі звернулися на двадцять п’ять однакових ромбів, що лежали всередині. Єдине, що їх відрізняло, - це колір камінця та невеличкий ярлик з ім’ям.

- Поки що не здогадуються, - похмуро зауважив Вальдегор. - Якщо вони почнуть тісніше спілкуватися з іншими чужинцями, хтось може ненавмисно бовкнути про кулони. І тоді їм не складе труднощів зрозуміти, хто саме їх забрав.

- До того ж ми й досі не знаємо, яку функцію, окрім прикраси, вони несуть, - додала я. - Пам’ятаю, що метал у них особливий і через це надзвичайно дорогий у цьому світі. Але цього замало, щоб зрозуміти їхнє справжнє призначення. Чи може дійсно вони його вже виконали, чи ще ні.

Усі мовчки погодилися. Проте було очевидно: обговорювати це зараз означало лише марно витрачати час, не маючи жодних нових відповідей.

- Далі. Щодо адрес-каменів з арки в Гаяв-Току, - узяв слово Янг. - Два з них безповоротно зіпсовані. Один використали для Крижаного Маяка, інший зачарували й кинули до ставка.

Я одразу пригадала нашу першу подорож… і ту фатальну злогоду, що ледь не коштувала нам життя. Холод спогадів пробіг по спині, змушуючи ще раз усвідомити, наскільки крихким було все, що ми намагалися втримати під контролем.

- Фот Хейнн разом із шукачами продовжує обстеження шляхів. І поки що свіжих слідів темних, демонів чи будь-яких ритуалів не знайдено, - перехопив слово Дорт. - Та радіти зарано. Наближається свято зимового сонцестояння. Цей час споконвіку був не лише для святкових гадань.

Усі знов мовчки з ним погодилися.

- А як щодо дівчини? - запитала я. - Тієї, чиє місце я… наче зайняла.

- Зникла в невідомому напрямку, - відповів декан. - Наприкінці цього тижня ми вдвох вирушимо до Мілет-Дуна. Хочу поспілкуватися з… Наджи, здається, так звати того чужинця?

- Так, - підтвердила я.

- У мене до нього є кілька запитань. І, Ята, дуже тебе прошу: не телепортуйся нікуди сама. Ти, звісно, майже невразлива. Але ключове слово тут - “майже”. Згадай свою розбиту голову… і зілля, після якого ти не просто знепритомніла, а випала зі світу на кілька годин, - тихіше додав декан.

Я мимоволі згадала світлого жерця Діаша і ледь помітно здригнулася. Спогад був не надто приємним, щоб ставитися до нього легковажно.

- А як справи у магістра Ланга? - запитала я, уникаючи необхідності давати обіцянку вголос. Хтозна, яка воша попаде мені під хвіст і куди занесе.

- Він і досі перебуває під домашнім арештом, - відповів Янг. - Уперто вірить, що, залишаючись у Доримі, зможе якось допомогти магам та чужинцям. Навіть у такому становищі.

Я зітхнула.

Мені раптом дуже захотілося поговорити з ним особисто. Почути його голос, переконатися, що він справді тримається. Але, на прикрість, я ніколи не була в нього вдома - усі наші зустрічі відбувалися лише на роботі.