Епілог

У залі, схожому на тронний, було досить світла, щоб роздивитися брудне дівчисько, яке стояло посередині й пильно озиралося довкола. Її довге вогняно-руде волосся, скуйовджене й забруднене, висіло пасмами. Подерта сукня також не відзначалася чистотою: плями, затертість, обривки тканини на плечах. Під нігтями чорнів бруд, на руках і ногах виднілися синці та подряпини. Загалом вигляд її був жалюгідним. Але наляканою вона не здавалася. Навпаки - стояла рівно, з викликом.

Окрім рудоволосої, у залі перебували ще двоє - чоловік та жінка.

- Де ти її знайшов? - запитала жінка, уважно розглядаючи дівчину.

- Не повіриш, але в Мілет-Дуні, - відповів чоловік. - Чим займалася… краще промовчу. Скажу лише одне: вона ледь розуміє нашу мову.

- Це не проблема, - спокійно сказала жінка. - Навчимо. Але спершу відмиємо й нагодуємо. Нам потрібно, щоб Спостерігачка мала переконливий вигляд, а не жалюгідний.

- Одного я не розумію, - знизав плечима чоловік. - Якщо це справді вона, то з ким тоді носиться Магічний Орден? Кого вони намагаються видати за Спостерігача?

- Ким би вона не була, - жінка підійшла ближче, вивчаючи обличчя жебрачки, - вона не мала б вижити. Жоден не витримав би отруєння ігкамою.

Вона зупинилася впритул, на мить затримавши погляд на майже сріблястих очах дівчини.

- Ти мене хоча б трохи розумієш?

У відповідь та лише скривила губи у ледь помітній усмішці. Усмішці, яка промовляла більше за будь-які слова: вона чудово все розуміла.