Частина Восьма. 7. Осінь. 158р.

05 Листопарія 158р.

Маг-Рівік

Я провела в ліжку всі вихідні. Галеон цілеспрямовано залишився поряд - стежити, аби мене раптом не потягло на пригоди.

Після того, як я прокинулася на лікарняному ліжку в школі, мене ще кілька разів знудило. Один раз навіть здалося, що голова от-от лусне від болю. Потім ще добу ломило все тіло, наче при високій температурі. На диво, Леорі отруєння переносив легше: його лише нудило, але кілька днів поспіль.

Сьогодні ж я вперше повернулася до школи. На подвір’ї, на місці, де загинула дівчина, лежали квіти.

Штефа Мунк.

Ми жодного разу не перетиналися на заняттях, тому особисто не були знайомі. Лише чула, що вона приятелювала з Амірієн.

- Вона вивчала некромантію, - тихо промовила ельфійка, коли я підійшла, щоб висловити співчуття. - Я тебе не звинувачую. Розумію, що це не ти перетворила її на химеру… Але як я могла не помітити змін у ній? Як не змогла запобігти цьому? Навіщо мені дар передбачення, коли я навіть своїм друзям не встигаю допомогти?..

- Ти це мене питаєш? - сумно посміхнулася я. - Я й сама іноді шукаю відповідь. Якщо вже маєш велику силу, то чому не можеш одним рухом пальців урятувати цілий світ?

- Врятуєш, - сказала Амірієн, впевнено дивлячись мені в очі. - І не раз.

Я зітхнула, намагаючись вхопитися за віру в її словах. Хоч би вона мала рацію…

А сама замислилася: минулого разу для перетворення потрібен був каталізатор. То хто ж цього разу доклав руки? Чи, може, нова версія чудовиська вже не потребує сторонньої допомоги і запускає перевтілення самостійно?..

09 Листопарія 158р.

Маг-Рівік

За останні дні у місті знову бачили кількох химер. Їх, звісно, встигли знешкодити, проте й цього разу не обійшлося без жертв. Про один із випадків мені розповів Вільгельм: він саме патрулював вулицю, коли помітив, як одна з містянок раптово впала на землю й почала корчитися в судомах. Наступної миті її тіло вже втрачало людську подобу, розриваючи власну шкіру зсередини.

Місто тепер жило в постійному очікуванні біди. Тиша на вулицях була напруженою, мов натягнута тятива. Кожен крок викликав чиюсь насторожену увагу, кожен стогін чи крик здавався передвісником нового перевтілення. Люди дивилися одне на одного з острахом, ніби боялися, що сусід чи навіть близька людина ось-ось обернеться на чудовисько.

А ще місто поступово почали залишати розумні без магічної сили. Вони, наслухавшись гучних промов жерців псевдобогів, щиро вірили, що ті здатні врятувати їх від майбутніх лих. Люди пакували нехитрі пожитки й рушали світ за очі, сподіваючись знайти захист у новій вірі.

Дивно, але після тієї невдалої спроби в храмі я більше жодного разу не чула про послідовників “нової” релігії в нашому місті. Наче вони зникли без сліду - чи то втекли, чи то їхні надії розсипалися, як пил, чи причаїлися і чекають на щось.

На жаль, відшукати бодай якісь сліди, куди зник Беллатор, так і не вдалося. Я кілька разів поверталася до міста, де він колись ховав свою дружину, сподіваючись натрапити на хоч якусь зачіпку, але все марно - ні найменшого натяку. Наче сам бог війни просто розчинився в повітрі.

А як вийти на зв’язок з іншими богами - так, щоб не нашкодити ні собі, ні тим, кого я прагну захистити, - я навіть не уявляла. Думка звернутися до них здавалася водночас і небезпечною, і безнадійною: одне невдале слово - і наслідки можуть стати непередбачуваними.

От ходила я з головним болем від купи думок та нескінченних планів. Голова гуділа так, ніби там поселився цілий рій бджіл. І все частіше ловила себе на мрії: от би мати таку силу, щоб одним-єдиним ударом - раз! - і вирішити всі проблеми разом.

Але ж так не буває. Не існує в світі такої сили.

Хіба що в Головного… Та й то, як його покликати, я й гадки не мала. А може, й не варто зовсім? Бо хто знає, чого він зажадає натомість…

Пізніше, при розмові зі сніговим ельфом, я згадала про його знайому - Гарпину Магучі, та поділилася інформацією яку мені передав магістр Ланг. Вона з’явилася в колі в Лакаїрі, проте не затрималася там надовго: залишивши місто, вирушила далі, до Мілет-Дуна. Я попросила Наджи повідомити мене, якщо він почує про неї щось нове. У відповідь він кивнув і навіть пообіцяв, що за потреби надасть дівчині тимчасовий прихисток.

Райлі Ланг. Ще одна дійова особа на сцені мого життя.

Часом я ловлю себе на дивних думках: чому я взагалі до нього звертаюся? Чому довіряю йому більше, ніж, можливо, слід було б?

Тому що він став першим досвідченим магом, якого я зустріла в цьому світі? Чи тому, що від нього ніколи не війнуло брехнею, фальшем чи прихованим умислом?

Може, все разом. А може - щось інше, чого я ще не можу пояснити.

13 Листопарія 158р.

Дикий Ліс