Частина Восьма. 3. Осінь. 158р.

26 Рубіния 158р.

Маг-Рівік, Нуван-Ріт

Схоже, віддавати перевагу дням, пов’язаним із розташуванням зірки чи супутника, є популярним серед мешканців цього світу для проведення ритуалів.

Сьогодні був день осіннього рівнодення. Місто, звісно, збиралося гуляти, не зважаючи на небезпеку, що нависла над його мешканцями.

А даремно.

Навіть учні-провісники передбачали якусь халепу. Версій будо багато, та довіряла я лише Террі з Аміріен. Друг мовчав, а от ельфійка декілька днів ходила бліда, наче вапном вимазана. Звісно, про її передбачення знали не лише учні, які були присутні в момент передбачення, а й декан із ректором, Німідор та голова магічної варти. Ще б пак! Дівчина передбачила, що в місті, посеред головного храму, з’явиться новий бог. Я ледь стримала язика, щоб не почати лаятися.

Святкувати мешканці почали ще зранку. Спочатку відвідали храм Земніка. Там йому помолилися та принесли дарунки: стопи жита чи пшениці, кошики з фруктами та осінніми ягодами, молоде вино у витягнутих глечиках та свіже пиво в пузатих, маленьких бочках. Потім, вийшовши з межі міста, посипали вже прибрані поля зерном або клали паляниці, щоб ушанувати духів землі й наступного ріку отримати добрий врожай. А вже ввечері планувалося зібратися на площах міста й влаштувати навколо вогнищ танці.

Я ж, звісно, ані до храму, ані за місто не ходила. Натомість відвідала школу, посиділа на уроках та, нарешті, дісталася бібліотеки, у якій так би й сиділа до ночі, якби Вальдегор не нагадав, що на сьогодні є ще справи - настільки я захопилася старими рукописами одного з майстрів-артефакторів. Оце так цікава література: навіть зустріч із новим богом відійшла на другий план.

Діставшись храму, в якому належало з’явитися богу, я ледь знов не почала лаятися. Цілий натовп зібрався, щоб подивитися на його появу. Я, звісно, знала, що учні не втримають язика за зубами й інформація пошириться містом, але щоб мешканці магічного міста ось так на це відреагували?! Це було поза межами мого розуміння.

- Хоч би це виявився саме той храм, - майже пошепки промовила я, але вампір почув.

- Аміріен його досить добре описала. Та й була тут не один раз - і до, і після передбачення.

- А якщо в нього є близнюк? - Галеон вголос озвучив те, що лише крутилося в моїй голові.

Хлопець очікував мене з Гором біля воріт школи, щоб потім разом піти й перевірити, чи збудеться пророцтво. Окрім нас трьох, з цього боку майдану була ще Фіона, яку ми зустріли дорогою, та Нолан. Перевертень-вартовий, знайшовши мене серед натовпу по запаху, мовчки стояв поруч після сухого привітання. Сьогодні його присутності я не дуже раділа - він і досі не знав таємницю Вальдегора.

- У нашому світі є чотири храми, що відтворюють один одного, - вступила до розмови цілителька. - А так як я не дуже релігійна, то в жодному з них не була й не можу сказати, наскільки вони дійсно схожі. Та можу вас запевнити: наш храм не належить до цієї четвірки.

- А де вони розташовані? - щоб якось відволіктись від непотрібних думок, запитала я.

- Один в Каленмірі, на острові Віарн, це самий захід Срединного Шляху. Другий - на острові Серіалль у місті під назвою Естолан - схід того ж шліху. Третій - у Лакаїрі, ця назва вам відома. Четвертий самі назвете?

- У Доримі, - майже одночасно здогадалися ми з Галеоном.

- Отож. Кажуть, наш також пов’язаний з тим, що в Маг-Коріфе. Чим саме - невідомо, я вже казала, я не дуже релігійна. Та можу запевнити: зовні вони зовсім різні. Можете в Улли запитати.

Звісно, ніхто не побіг у пошуках соліенки, щоб перевірити слова Фіони. Усі їй і так повірили.

- Натовп почав рухатися, - перебив нашу розмову про храми Нолан. Перевертень до цього лише слухав, не відриваючи очей від того, що відбувалося на площі.

Дійсно, хвилювання зростало. Вдих-видих. Треба заспокоїтися й не брати чужі емоції на себе. Здається, допомогло, тому я змогла повернутися до спостереження за храмом. І яким було моє здивування, коли замість того, щоб з’явитися в середині будівлі, “новий бог” з’явився в стовпі світла, що переливався усіма кольорами веселки, просто на площі. Мабуть, у них також телепортація зі збоями працює. Або навмисно: так глядачів більше. Скільки їх в храмі буде? Дві-три сотні. А тут майже півтори тисячі зібралося, а може й більше. Схоже сьогоднішні танці відміняються.

- Що на це скажеш? - запитав мене Галеон, не відводячи погляду й міцно стискаючи кулаки.

- Щось мені це нагадує. Щось таке знайоме. З минулого життя, але не справжнє.

- А кіношне, - завершив за мене коханий.

- Так.

- Що таке “кіношне”? - запитала Фіона, уважно, як і інші присутні, слухаючи наш діалог.

- Щось на кшталь спектаклю. Потім поясню подробиці. Та одне можу сказати точно: це не “новий бог”, це звичайнісінький є шахрай. Почекайте мене трохи. Хочу де с ким поговорити. Від вас подробиці.

І, як завжди, не чекаючи поки мене зупинять, телепортувалася.

***

- Беллатор!!! Йди сюди, старий пердун, боягуз та скиглик. Вилазь зі своєї схованки й покажися мені на очі. Маю до тебе декілька питань. Беллатор!!!