Частина Восьма. 2. Осінь. 158р.

14 Рубіния 158р.

Маг-Рівік

Ранок у мене почався звичайно: пробудження та тренування, яке пройшло майже за планом. Галеон усе ніяк не міг заспокоїтися і змиритися з тим, що я не тендітна пані, а вмію постояти за себе. У коханого щоразу подих перехоплювало, коли я схрещувала мечі з Вальдегором. У спритності вампір міг не тільки зі мною зрівнятися, а й перевершити. Та поранення мені не загрожувало - зброя лише боляче била по лусці. Потім доводилося мастити шкіру маззю від синців.

Після тренування на мене очікувало купання та сніданок. І щойно ми зібралися за столом усією компанією, як у двері постукали. Відчиняти пішла Лавена - найтерплячіша з нас. Бо за ці три дні гості мене дістали: то один магістр, то інший, то Міранда, то Янг, що нарешті прийшов до тями. Не будинок, а прохідна. І всім треба було до Лісу. Навіть Коша вже не просто буркотів - буркотів по-справжньому. Треба якийсь інший вихід знайти, а то двері випадуть.

Цього разу зранку нас відвідав Калрін. Залишивши шкільні справи на помічника, декан разом із Лурком, Галеоном та іншими чужинцями мав продовжити перевірку Земель на чергові сліди любителів темних ритуалів. Поснідавши, ми розійшлися: хто до Дикого Лісу, хто до школи

***

Уроки пролетіли непомітно.

На анімагії вивчили нову тварину, а на ВНтН - неживу істоту. Обід минув у розмовах. Наближалося чергове свято та настрою гуляти не було.

На елементаристиці ми продовжували змішувати стихії, а на артефакториці почали вивчати “природні” артефакти - не створені магами штучно, а ті, що виникли природним шляхом. Зазвичай такі знаходять поряд з аномальними зонами або колишніми храмами.

Після завершення навчального дня я планувала замість бібліотеки піти додому та приєднатися до прочісування Лісу. Та не вийшло. Майже біля воріт мене наздогнав Вильгельм, а його коротка фраза змусила мене змінити своє рішення:

- Я почав згадувати минуле життя, - тихо промовив він, а мене наче блискавкою вдарило й кригою вкрило.

- Ти один, чи ще хтось із твоєї групи? - вирівнявши дихання, запитала я.

- Я та Джинг.

- Тоді чекаю вас двох тут через п’ятнадцять хвилин. Я зараз за Лавеною сходжу, ще Ділана треба знайти.

- Його не клич. Потім поясню, - все так само тихо додав ельф.

Мабуть, моє здивування занадто сильно відобразилося на міміці. Та розпитувати зараз не ризикнула й побігла до бібліотеки, де сиділа подружка та читала здоровезний довідник з ельфійської мови.

***

Невеличкий кабінет, ключі від якого мені якось дав декан, був розташований на третьому поверсі, у самому кінці коридору.

- Розповідайте, - сівши за стіл, одразу перейшла до справи. - Усе по порядку, навіть те, що вважаєте зайвим.

- Добре. Почну я! - оголосив Вильгельм.

Джинг не заперечувала, а нам із Лавеною, на жаль, не було чого розповідати. Ми й досі не знали, ким були в минулому житті.

- Отже. Я згадав, як сидів за ПК. Що таке ПК - ви знаєте? Добре. Отже, сидів і займався тим, що видаляв спам із пошти, який накопився за кілька місяців, попередньо його переглядаючи. Іноді якийсь важливий лист туди потрапляє. Реклама, реклама і ще раз реклама. І раптом серед цього одноманітного мотлоху я знайшов ще одну рекламу - тільки не лохотрону, а гри. Чому я так вирішив - сказати не можу, мабуть, чуйка. Так от, я відкрив листа й перейшов за посиланням. Звісно, спочатку треба було зареєструватися, а потім описати персонажа, яким би ти хотів грати. Там ще було щось на кшталт: “Уявіть, що у вас є можливість потрапити в інший світ. Оберіть, ким ви там будете”. І далі - ціла анкета: раса, стать, клас, зріст та купа всього іншого. Час на заповнювання був обмежений, а в мене замість однієї руки - протез. Та я вклався. Потім вискочив напис: “Ваші дані обробляються. Очікуйте”. І все. Я годину просидів, дві. Нічого не змінилося. На пошту зазирнув, в спам зайшов - порожньо. Потім розповів сусідці. А вона попросила скинути посилання. Мені не шкода, я й перекинув. Вона також заповнила анкету - і знов те саме: “Ваші дані обробляються. Очікуйте”. Ми посміялись та розійшлися.

Минуло, мабуть, тижні три, як раптом мені приходить повідомлення, що на мене очікує посилка у відділені пошти. Майже ні с ким не спілкуюся, та й прислати мені, по суті, нікому. Але таке саме повідомлення надійшло й моїй сусідці. Звірили відправників - той самий. І тут вона згадала, що назва сайту з грою була така ж. Ми й пішли. Точніше, пошкандибали, бо окрім відсутньої руки, у мене й ніг не було. За посилки було сплачено відправником, але ми все одно прямо там їх відкрили. У невеличких коробочках лежали кулони - сріблясті ромби з візерунком, а по центру: в мене фіолетовий, а у сусідці - помаранчевий камінець. Розміром не більше сірникової коробки. Небезпеку вони не несли, тому ми забрали додому - кожен свій. І знов тиша.

Та якось посеред ночі я прокинувся від того, що поряд пролунав вибух. Потім ще один, і ще. Потім обавилася стеля. Останнє, що пам’ятаю, - кулон, який лежав коробці на полиці, опинився в мене в руці. І він світився. Все. Далі я прокинувся вже в цьому світі.

Хлопець завершив розповідь, його декілька разів хотілось перебити запитаннями, та я не наважилася.