Частина Сьома. 7. Літо 158р.

05.08.158р.

Нуван-Ріт

Телепортаційна вежа була ціла й могла почати працювати хоч зараз. Залишилось лише вставити в неї адрес-камені, налаштувати та під’єднати інші вежі. Та, на жаль, й досі не всі камені були знайдені. Чи - на радість.

Наступним місцем, куди ми пішли, була бібліотека, яка займала майже три поверхи. Кожен з нас обрав собі місце та почав перебирати книжки. Я так захопилась, що навіть забула про спрагу, хоча в приміщенні було досить душно. Тому прохолодний вітерець став  приємною несподіванкою. Ковток теплої води, впавши до шлунка, нагадав тому, що він порожній. Той не забарився - і голосно забурчав, вимагаючи хоча б пиріжка. Книжку довелось відкласти та піти на пошуки Террі, який мав захопити з собою кошик з їжею.

Зазирнувши в декілька приміщень і нікого не знайшовши, в мене склалось відчуття, що про мене забули і всі пішли. Тому ми з Самідіром розійшлися в пошуках хоча б когось. Трохи походивши, я знайшла Лавера, що тихенько сидів на підлозі й підпирав шафу спиною - при цьому чоловік захоплено про щось читав.

- А де всі? – запитала я, підходячи ближче.

- Мабуть, також десь підпирають якусь шафу та читають.

- Сподіваюсь, бо…

Закінчити мені не дав черговий протяг. Цього разу він був не просто прохолодним - він був крижаним.

- Що в біса відбувається? - запитала я.

- Й гадки не маю. Але не поспішай чаклувати, - попередив мене декан.

Чоловік підвівся, і ми почали оглядати кімнату. Та нічого підозрілого не знайшли. Як раптом перед нашими очима матеріалізувалась молода жіночка в яскравому одязі.

- Як добре. І дівчина є, і хлопець є. Знаймо - сьогодні буде свято. Будемо веселитися. Я обожнюю весілля.

- Яке весілля? - запитав декан.

Він ще про щось хотів запитати, та було запізно. Незнайома жіночка вже сплела заклинання та вдарила ним по нас. Я встигла сховатися за шафу, Лавер - ні, й тепер він зі здивуванням оглядав свою ліву руку, на якій красувався шлюбний браслет. На моє щастя, мої руки були вільними.

- Отакої. Я обрала одну, а вийшло - з іншою. І не до кінця.

Ця жартівниця дивилась кудись нам за спини. Ризикуючи, я вилізла з хованки й подивилась в той напрямок. Там стояла Фіона та здивовано розглядала прикрасу на своїй руці.

- Якого біса? - вилаялась цілителька, підхопивши мій вислів.

- Вітаю з заручинами! - весело оголосила жінка. - Та їх замало - треба вас одружити.

- Відмовляюсь.

- Збожеволіла.

- Як цікаво.

- Припини! - Останній пролунав особливо голосно. Й майже одразу поряд з жінкою з’явився чоловік, у якому я впізнала Беллатора. - Ти хоча б розумієш, що зробила? Ти пов’язала людей, які не кохають один одного. Негайно, зніми з них ці браслети!

- Не можу, - а в голосі ніякого каяття. - Давай краще я завершу обряд. Буде привід відсвяткувати.

- Джойс, якщо ти це зробиш, я засаджу тебе на острів, де взагалі нікого не буде.

- Так кажеш, начебто тут цілий натовп бігає.

- Ви можете лаятись скільки завгодно. Та, може, поясните, що тут відбувається? - перервав їх декан.

- Звісно. Давайте сядемо, вип’ємо…

- Відсвяткуємо.

- Джойс, припини. Й обговоримо, що робити далі.

***

Атмосфера в обідній залі гостьового будинку навіть і близько не наблизилась до святкової. Швидше - чиїсь поминки. Як виявилось, браслети зняти не можна. Аж ніяк. Та заручини розірвати можна - треба лише сходити до храму Мілеста й довести їй, що між Фіоною та Калріном немає ніякого кохання. Навіть натяку.

- А якщо вона не погодиться? – запитала Фіона. – Якось не віриться, що богиня кохання буде лояльною до магів.

- Коли вона не поможе, то є ще Тіора та Ліктенна, - запропонував двох інших богинь Беллатор.

- Правосуддя та доля, - вголос згадала, я що ототожнювали ці богині.

- Так. Перша встане на бік справедливості. Як-не-як, вас проти волі заручили. Інша ж має побачити, що ви не є долею одне для одного, - якось не зовсім впевнено закінчив бог.

Я не витримала та зареготала. Всі здивовано на мене подивились вимагаючи пояснень.

- Ми взимку гадали на свята. Спершу Фіоні випали несподівані заручини. А потім ми гадали звідки її суджений з’явиться, і вона…

- Чоботом в лоб, - пригадав декан наші зимові розваги. - До Ліктенни не підемо.

- Даремно ви так. А раптом дійсно доля одна одного? Не просто ж так я цілила в одну дівчину, а потрапила в іншу.

- Аж ніяк. Джойс! Я розумію люба, що тобі тут самотньо і нудно, та все ж потерпи. Це - на краще.

- До речі, в мене питання: а чому одна з молодших богинь розваг тут переховується? - запитав Террі, ризикнувши втрутитись в розмову.