Частина Шоста. 3. Весна 158р.

05 Діаманія 158р.

Маг-Рівік

Черговий снігопад на диво, став завадою охочим до придбання артефактів, тож у крамниці клієнтів не було. Скориставшись цим, ми втрьох - сам пан Приієр з внуком та я - досліджували новий захисний артефакт проти демонів, куплений мною вчора у вуличного торгівця. Віри в його дійєвість майже не було, та все ж вирішили перевірити, чи не становить він загрози.

З кожним днем плітки про нашестя демонів усе активніше ширились серед мешканів, тому кожен намагався якомога краще захистити себе, своїх близьких та домівки. Навіть ідея запросити жерців потихеньку прокрадалась в думки містян. Особисто мені ідея з жерцями не дуже подобалась - як і моїм друзям-магам.

Ми так поглинулись в вивчання, що забули про час, і якби не Дельсея, що пришла на зміну, то просиділи б невідомо скільки. Тим паче, я не поспішала залишити крамницю, поки не здобудемо хоча б якогось результату.

- Це не підробка, - дійшов висновку пан Прієр, завершивши дослідження.

- Він дійсно працює? - здивувалась я.

- Працює. Але не так, як обіцяно. Він, навпаки, приманює. Треба терміново доповісти магічній варті. Ята, будь ласка, затримайся ще на декілька годин, поки ми сходимо до Вежі.

Я погодилась, хоча й було бажання піти з ними. Та зовсім не хотілось зустрічатися з Німідором.

Залишившись із Дельсею вдвох, ми трохи встигли потеревенити, коли до крамниці завітав перший клієнт. Високий чоловік, худорбу якого не зміг приховати навіть хутряний плащ. Відкинувши притрушений снігом капюшон, він відкрив своє обличчя. Цікаво, це ще якась раса, чи він пів року лише воду пив? Бліда шкіра здавалась настільки тонкою, що ще трохи - і широкі, гострі вилиці її прорвуть. Темні кола під очима - невизначеного кольору. А тонкі, вузькі губи розтяглися в посмішки, виставляючи здоровезні ікла - не зубів, як в акули.

- Добрий день, - привіталась Дельсея. - Чим можемо допомогти?

Я вже хотіла розслабитись: якщо напарниця не верещить — значить, перед нами розумний. Та раптом я відчула загрозу.

- Ти мене кликала, - прохрипів незнайомець, стоячи навпроти іллінки.

- Я?! Я вас не кликала, - відповіла та й продовжила нічого не підозрюючи усміхатися. – Може, ви крамницею помилились?

- Ні. Саме з цього місця мене кликали.

Багато часу, щоб зрозуміти, хто стоїть перед нами, мені не знадобилося. Та й хто сказав, що всі демони мають однаковий вигляд?

- Вас ніхто не кликав. Ви помилились, - втрутилась я, закриваючи собою Дельсею. - Вас тут ніхто в гості не чекав, тож прошу залишити крамницю.

- Я нікуди звідси не піду.

І як доказ своїх слів, обравши один з вільних стільців, демон вмостив на нього свій зад.

- Перепрошую, але я все ж наполягаю, щоб ви залишили це місце, - знов ввічливо попросила я. А сама вже думала, як краще його взяти в полон для допиту.

- Ята! Як так можна з гостем? - обурилась напарниця. - То чого ви бажаєте?

- Краще, красуня, скажи, чого бажаєш ти, - очі в демона при цьому недобре засвітилися.

- Заміж за.., - почала вона, та зізнанню завадила моя рука, що миттєво закрилили їй рота.

- Я постараюся в цьому тобі допомогти, - пообіцяв демон, та, не піднімаючись зі стільця, зник.

- Нащо ти мені завадила? - зі сльозами на очах звинуватила мене Дельсея. - Це був єдиний мій шанс на щасливе життя.

- Будуть ще. І набагато краще.

- Не буде. Бо я…, я…, я вже занадто стара для цього…

Після такої заяви дівчина навіть не захопивши верхнього одягу вибігла надвір. Я кинулась слідом, та за десяток кроків довелось повернутися. Залишити крамницю незачиненою не могла, а ключів мені не залишили. Тож здоганяти дівчину відправила Самідіра. Та не встигла повернутися до приміщення, як двері знов відчинилися - і разом зі снігом завітав Леорі з друзями. Прослухавши все, що тут відбулося, без зайвих питань, хлопці кинулись шукати Дельсею. Шанс що знайдуть був мізерний, та все ж був.

Час потягся дуже повільною. Ані Самідір, ані Леорі, ані сама Дельсея не повернулись. За цей час заходило ще двоє покупців, і я щоразу здригалась, коли чула дзвін дверних дзвонів.

Десь за годину напружених очікувань завітала пані Прієр. Вислухавши мою розповідь, жінка прийняла рішення зачинити на сьогодні крамницю. Я ж, дізнавшись адресу напарниці й захопивши її верхній одяг, вирушили до неї додому в надії, що вона вже там. Та там на мене чекала невдача - як повідомила власниця будинку, Дельсея ще не поверталась з роботи. Залишивши одяг, я знову вийшла на вулиці міста.

Самідіра знайшла досить швидко. Фамільр сидів на одному місці, наче охороняв його. Я припала до землі, мов звір, й почала нюхати сніг. За цим мене й застав Віткар.

- Ти чого тут робиш? - здивовано запитав менталіст.

- Саме на цьому місті зникає запах моєї напарниці.

- Дельсеї?