Частина П'ята. 4. Зима 157-158рр.

21 Сребния 158р.

Околиця Гаяв-Тока

Калрін знайшов чергове сховище з химерами - кровожерливими потворами. Це не милі пухнастими. Ці якщо вирвуться з лісу - цілі села перетворяться на кладовища.

- А ти впевнений, що нас трьох вистачить, щоб з ними впоратись? - запитала я.

Після первинного переліку я нарахувала сотні дві особин, що мешкали в глибокій, підземній печері.

- Я впевнений, що й тебе однієї вистачить. Від твого вогню від них навіть кісток не залишиться. Як і від самого гнізда. Проте мені потрібно зберегти його цілісність.

- Нащо?

- Тут повсюди малюнки. Й не прості. Тож хочу їх вивчити.

- Безглуздя якесь. Що вони тобі дадуть?

- Знання. Чи то їхній господар намалював, чи химери розвиваються.

- А якщо розвиваються? - не здавалась. - Будеш вважати їх розумними й переселиш на один з віддалених островів, щоб інших розумних не жерли?

- З одного боку, це було б логічно. Та мене лякає, що вони скоріше навчаться будувати човни, аніж втратять тягу вечеряти розумними. А ти не відчуваєш відповідальність за тих, кого створила?

- Якби я когось й створювала, то не такого небезпечного. Щось на кшталт милого й травоїдного. От чим думали маги, коли створювали їх? Для чого можуть знадобитися такі монстри?

- Для розваги.

- Для розваги?! А навіщо вони зберегли за ними здатність до розмножування? - й вказала на невеличку купку малечі. - От я тепер не впевнена, що рука підніметься їх вбити. Це ж діти. А ідея про острів не здається такою ж божевільною.

- На півночі, за межами портальної мережі є льодовик.

- Там хтось мешкає?

- Не відомо.

- Не годиться.

- Тоді їх треба знищити. Зараз і назавжди.

- Як тарганів?

На диво, ці комахи існували і в цьому світі, псу́ючи життя.

- Саме так.

Совість не довго бурчала в голові про гуманність, бо очі побачили, як ці “дітки” заживо почали їсти кролика, що принесли їм їхні “батьки”.

- Їх тут дві сотні. Як будемо діяти?

- Виманимо на поверхню. Сподіваюсь, вони піднімуться - і там ти зможеш їх спалити. Головне - слідкуй, щоб ліс не підпалила.

- А якщо підуть не всі?

- То повернемось й доб’ємо решту.

Виманити.

Легше сказати - важко зробити. Але все ж після мега-бума зграя помітила мене. Роздивлялась не довго, секунд десять, вирішуючи, чи придатна я в їжу. Мабуть, у зимовому лісі мало, чим живитись, тому все ж кинулись на мене. Лавер разом із Самідіром зачаїлись, щоб зайти зі спини тварюк.

Яскраве світло на мить засліпило після темного підземелля. І не лише мене. Химери кричали голосніше за цілу сотню банши - так порівнював високий вереск Вальдегор. А ще вони кам’яніли, що полегшило мою роботу та заспокоїло совість.

На жаль, на полювання вибігли не всі. Оминув цілий парк кам’яних скульптур, я повернулась до підземелля. Моє втручання не потребувалося - Лавер з Самідіром самі впорались з залишками.

- Там назовні на тебе чекає сюрприз, - таємниче сказала я.

- Ти все ж спалила ліс?

- Ні. Створила більше аніж півтори сотні кам’яних скульптур.

- Як?

- А ці химери під променями перетворились на камінь.

- Не добре, - і щоб переконатися в якійсь своїй теорії, піднявся на гору.

Після чого я майже дві години розбивала статуї за допомогою магії на морозі, щоб вночі не перетворились назад, доки засланець-декан роздивлявся малюнки. От наречену йому з характером зустріти, щоб було на кого увагу свою перевести.

24 Сребния 158р.

Маг-Рівік

Сьогодні я нарешті відпочивала вдома. У декана були справи в школі, я ж вирішила навідати своїх друзів та дізнатися, як в них проходять іспити. Заодно буде час внести гроші за наступний семестр та обрати два нових предмети. Вибір мій пав на “Захисну магію” та “Анімагію”. Звісно, хотілось вивчити цілительство, але, на жаль, багато часу в наступному році займуть артифакторика та елементаристика.

- Мені здається, чи Соренто якийсь пригнічений ходить? - запитала я у Фіони, помітивши темні кола під очима у майбутнього некроманта. Ми сиділи вдвох у “Ложці” в очікуванні інших й обідали.

- З дівчиною полаявся, - відповіла та. – Й, мабуть, це на краще, бо якщо чесно, не подобається вона мені. Є в ній щось таке, що змушує відчувати себе поряд з нею брудною.

Я замислилась. Особисто з дівчиною ніколи не спілкувалась, та й бачила лише в театрі та на святі на весні. Можна запропонувати, що Фіона ревнує, та я не відчувала навіть натяку на зацікавленість цілительки до Соренто. Навіть приховані почуття були для мене як відкрита книга. Захисні артефакти лише приглушував емоції та поки не давали своїми “заразити” інших. А я їх носила вже два. У перші тижні вони дійсно допомагали, але з часом слабшали. Хоча інколи траплялись винятки - наприклад, Санрей. Що захищало мага - я так і не дізналась. Що до Фіони, то у іллінки навряд є гроші на такі потужні артефакти, та й інші її емоції я добре відчувала.