Частина П'ята. 2. Зима 157-158рр.

16 Морозія 157р.

Маг-Рівік

Крамничний злодій знову дав про себе знати. Цього разу він обікрав ювелірну майстерню та кузню. Вкрав трохи камінців та руду, чим викликав ще більше питань. У тому, що це саме той злодій, Нолан був впевнений - як і в тому, що їв на сніданок.

- А що з вкраденого можна зробити? - запитала я у пана Прієра.

- Та багато чого. Від звичайної прикраси до амулетів. Срібло - воно скрізь, як і малахіт, - відповів чоловік.

- Тут, скоріше за все, треба знати нащо, а вже після цього перебирати артефакти, - додав Джуліан. - Незнання лякає. Нещодавню отримав листа від свого друга з Маг-Коріфу. Там також неспокійно. Всі провидці ходять начебто пришиблені, й не можуть врозуміло пояснити, що саме передбачають. Кажуть: біда, що спала не одну сотню років, прокинеться. І все.

- Поява Темної Орди? - обережно запитала я.

- Якби ж то. Ми б тоді знали, до чого готуватися. А так - навіть припущень немає.

- Молодь, молодь. Вам би лише пригоди та загадки, - перебив нас артефактор. - Джуліан, краще допоможи розібрати коробки від пана Манжела та розсортувати зламані артефакти. Ята, тут поки сама. Якщо буде потреба - клич голосно, можемо не почути.

- Звісно, - погодилась я, залишившись на одинці.

Хуртовини не було, тож й покупці рідко відвідували крамницю. Від безділля я відкрила черговий конспект й почала його перечитувати.

Дверний дзвіночок відірвав мене від розмірковування про чергову ідею.

- Доброго дня, - тільки й змогла вимовити, бо до крамниці завітала та, кого зовсім не очікувала.

Знайома-незнайома дамочка, яку я третій раз бачила в житті.

- Мені потрібно поговорити з паном Прієром, - сказала вона й наблизилась до мене.

Мені раптово стало зле від запаху, що йшов від відвідувачки. Від неї пахло смертю. А ще мені здалося, що окрім нас двох, у приміщенні був ще хтось. Наче невидимий привид. Або демон.

- Не витрачай мій час. Клич господаря.

- Як мені про вас доповісти? - запитала я, відтягуючи час. Кликати пана Прієра зовсім не хотілось. Може, їй набридне очікувати - й піде?

- Це тобі не потрібно знати…

- Тоді й кликати не буду.

От цікаво - а що вона викине?

Самідір в білячому вигляді лише удавав, що спить на столі. Насправді він був напоготові перекинутись на більш загрозливого звіра. А ще в нього зачаїлась образа: минулого разу трійці вдалось уникнути переслідування.

Я ж, своєю чергою, поступово вкривалась лускою.

Дамочка на мої слова розлютилась, хоча зовні зберігала спокій. А потім почала на мене чаклувати. І саме в ту мить я зрозуміла, хто попрацював над головою колишньої варти.

Даремно пана Суфо звільнили - схоже, чари з нього не вдалось до кінця зняти.

- Поклич пана Прієра.

- Навіщо?

Це гидотно-липке почуття було варто того - бо я побачила, як вираз обличчя змінився: зі зневажливого на здивований.

- На тебе не діють чари! - зрозумівши вигукнула брюнетка.

- Дійшло нарешті? А зараз моя черга магію використати, - сказала я, чим добряче налякала магічку. Та поступова почала відступати.

Як саме я збиралась чаклувати - гадки немала. Тому просто схопила за руку втікачку.

Що після цього було... Ледь свідомість не втратила. Такого виру спогадів я не очікувала.

Страх. Відчай. Біль. Свічка, що догорає і є останнім джерелом світла в здоровезному залі замку. Натовп розлючених чоловіків, що наче мисливці, здоганяли здобич. Спрага й спека нескінченної пустелі, а ще - опіки по всьому тілу. Величезне вогнище посеред степу, а на ньому догорають залишки тіла якогось розумного. Смак крові в роті й холод, що продирає до самих кісток. І знову - біль, біль, біль…

Я ледь відпустила її руку. І про що одразу пожалкувала, бо наприкінці побачила незнайомого демона, підозріло схожого на Пиріжка. Не здивуюсь, що вони між собою знайомі.

- Пожалкуєш про це, - погрожуючи ледь промовила жінка й зникла в порталі.

У крамниці спрацювала сигналізація, на яку одразу вибігли Прієри.

19 Морозія 157р.

Маг-Рівік

Я сиділа за столом й старанно малювала портрет чаклунки, яка завітала до пана Прієра. Німідор сидів поряд й незадоволено сопів.

- Хочу зазначити, що ми зараз не у Вежі, - не втрималась і зробила зауваження.

- Що?! - чи не зрозумівши, чи не почувши перепитав ельф.

- Це ви прийшли до мене до дому, а не я - у Вежу.

- А. Я це помітив.