Частина П'ята. 1. Зима 157-158рр.

01 Морозія 157р.

Маг-Рівік

Я прокинулась незадовго до світанку від відчуття важкості у грудях. Навіть очей відкривати не потрібно, щоб зрозуміти причину дискомфорту. Самідір у вигляді вовка лежав поперек мене, заважаючи вільно дихати. І що за звичка - спати на мені? Хай би у вигляді білки, все ж легше.

Спати, звісно, хотілось, та годинник показував, що до підйому залишилось п’ятнадцять хвилин. Цей час вже не врятує, а лише погіршить ситуацію. Наприклад, кошмар присниться – ті самі, що зачастили в моїх снах. Хоч би з них користь була як, наприклад, бачення майбутнього. Так ні. Просто кошмари. Начебто я - не я, і стою проти величезного війська одна. Мені не страшно, лише дивно. Хто настільки нерозсудливий, що ризикнув вийти проти мене? Та відповідь отримати не встигаю - прокидаюся раніше.

Обережно, щоб не розбудити фамільяра, вилізла з-під ковдри. Та марно - Самідір все одно прокинувся. Подивився на мене одним оком й далі пішов спати. Я не втрималась й почухала його за вушком, від чого вовк задоволено витягся.

На першому поверсі щось дзенькнуло. Злякалась не встигла, бо по кроках впізнала Вальдегора. Вампір повернувся вчора майже вночі з обіцянкою затриматись на тиждень. А ще сьогодні зі мною він піде до школи, де від декана отримає перепустку до шкільної бібліотеки.

- Ти вже не спиш? - запитав хлопець входячи до кімнати без стуку. - Тоді збирайся на тренування.

Я зітхнула. Так не хотілося виходити на засніжене подвір’я. Та, зібравши по крихтах волю, все ж натягла штанці. А завтра ще чекають два вихідних й продовження пересування до Гаяв-Тока з деканом. Минулого разу це зайняло майже тринадцять днів - за умові, що нам не заважали сніг та хуртовина.

Добре, що і пан Прієр, і пані Тош з розумінням ставились до моїх пропусків та погоджувались на заміну.

***

Поява Вальдегора в школи привернула до нього зайву увагу. Навіть Айша з компанією прийшла до бібліотеки, щоб подивитися на хлопця, вчитель якого врятував місто від демонів.

Те, що на місто намагались напасти демони за допомогою жерців, трималось в таємниці, але про спробу вторгнення все одно дізнався кожен мешканець Маг-Рівіка. Спочатку історії трохи різнились, та кінцівка у всіх однакова: місто врятовано. А от те, що саме я з Гором його врятували, вдалося приховати. Шпигуни є скрізь, тому не треба надавати перевагу ворогу.

Ми сиділи за столом великою компанією - це дозволило уберегти Гора від зайвого сусідства. Та все одно, проходячи повз, хтось та й зупинявся, щоб почати розмову, чим здорово відволікав від роботи.

- Айша сидить й так зубами скребе, що сюди чутно, - після чергової незапланованої перерви вимовила Ванда.

- Мабуть, уперше в житті не може придумати гидоту, - відірвавшись від книжки відповів Філл.

- Ой, а ви вже бачили нового голову Магічної Варти? - скориставшись миттю, запитала Олдрі. Здавалось, дівчина ледь стримувалась, щоб не порушити тишу.

- Ще ні, - відповіла я. - Але нам з Гором призначена на четверте число зустріч. Навіть уявлення не маю, до чого вона призведе. Сподіваюсь, цей хоча б не ненавидить усіх жінок.

- А ще сподіваюсь, що він буде магом. Це полегшить нам життя, - додала Фіона.

Усі з нею були згодні. По-перше, мага важче зачаклувати, а по-друге, він хоча б розуміє, що магія не завжди підконтрольна.

- Ята! - трохи голосніше вигукнула Олдрі. - Я щойно зрозуміла: ти тут вже майже рік. Так?

- Не майже, а рік. Як раз річниця.

- Ось! А коли в тебе день народження?

Я замислилась, адже відзначати день народження в компанії не любила. Чому? Не пам’ятаю.

- Розумієш, по-перше, в цьому світі трохи більше днів в році, аніж в моєму старому. А по-друге - не пам’ятаю коли, - з чесними очима збрехала я.

- Тоді давай хоча б річницю відсвяткуємо, - не здавалась люшитка.

- Дійсно, - підхопила ідею Улла. - Нам сьогодні не так багато й задали, встигнемо приготувати святковий стіл.

Ідея сподобалась всім, й, швидко зібравшись та поділившись на групи, розбіглись у справах, наказавши мені прийти до гуртожитку через годину. А я навіть рота відкрити не встигла, як залишилась сама в бібліотеці.

02 Морозія 157р.

Дикий Ліс

Зіваючи так широко, що от-от вивихну щелепу, я плелася позаду бадьорого декана.

Святкування, яке почалось в гуртожитку, поступово перенеслось до “Ведмедика”, а потім знову - до гуртожитку. Додому ми з Вальдегором потрапили далеко за північ, а о п’ятій ранку у двері стукав пан Лавер.

- Не відставай, - у спробі додати мені швидкості вигукнув чоловік. Дочекавшись, поки я наближусь, і розгорнувши трохи снігу, він вказав на плитку: - Це дуже схоже на залишки Снігового Шляху.

- Це той що проходить повз Енаріон?

- Так.

- У Террі також була така здогадка. Але якщо це справді так, то, судячи з відстані між Лумінелем та Гаяв-Током, має бути ще одне місто. Але ми навіть залишків його не знайшли.