Частина Четверта. 7. Осінь 157р.

33 Злотарія 157р.

Маг-Рівік

Провівши в лабораторії ще два дні, ми нарешті створили ліки від лихоманки. “Ми” - це гучно сказано. Магістр Стер майже не спав, тоді як я з Філлом по черзі відпочивали на жорсткій софі.

Як виявилось, сіра слиз мала ті ж самі властивості, що й кров, але її можна було додавати в тричі більше. Ліки почали діяти. Хворі більше не помирали, хоча кількість тих, хто потрапляв до лікарні, не зменшувалась.

І щойно вирішили питання з ліками, і здавалось, що можна бодай кілька годин поспати, як до кабінету завітав особисто пан Тайрод Німідор. Вдруге. Вперше він приходив, щоб розпитати мене про те, що відбулося вночі, коли застукав мене на чужому подвір’ї. Зараз же темою розмови став Санрей. Скориставшись тим, що не вистачало розумних для охорони, маг спланував втечу, залишивши свого приятеля Суфо напризволяще.

- Що найнеприємніше - на колишнього голову було накладене заклинання підкорення. Дуже сильне. Та на цьому зловмисник не зупинився: він регулярно поїв Суфо зіллям.

- Це був Наос?

- На жаль ні. Санрей - непоганий бойовий маг, а от в менталістиці та зілляварстві - повний бездар. Хтось ще є. До чого я тобі це говорю, сподіваюся, пояснювати не треба?

- Так. Я маю бути обережною та не лізти попереду батька в пекло.

- Попереду куди?

- В пекло. Це такий вислів з мого світу. Та якщо ви помітили, то не така вже я й безпорадна.

- Помітив. До першої зустрічі з місцевими драконами - дійсно загрозлива.

- Вважаєте, що не впораюсь?

- Вважаю, - й посміхнувся. - Ти, мабуть, не бачила місцевих. Так от: їхній хвіст більший аніж ти вся.

Я гикнула. Нічого собі тушка. Як вони взагалі літають?

- Щось ми знов не туди звернули. Так що з Наосом?

- Міських стін він не залишав, тож продовжуємо шукати в місті. Тому й прийшов попередити тебе. Якщо раптом він з’явиться поряд з тобою - не прибий його мимоволі. Він все ж потрібен нам живим.

- А якщо він пішов через портал?

- Який портал? Стихійний, у який встиг вскочити демон? - самостійно здогадався ельф. - Це гірше. Але якщо так - це ще один доказ змови. Піду до свого кабінету, розвину цю здогадку. А ти…

- Зайве не лізь куди не кличуть, - завершила я.

- Саме так.

Підвівшись, Німідор залишив кімнату, а я помітила як важко він ходить. Чи то від втоми, чи травма якась.

12 Листопарія 157р.

Маг-Рівік

- Хочете свіжу плітку? - запитала я, забігши після школи провідати подружок.

Фіона вже самостійно пересувалась, Олдрі ж ледь тримала в руках ложку, та загальний стан дівчат покращувався з кожним днем. Від хвороби залишились лише ранки на шкірі, які в майбутньому перетворяться в шрами. Та майбутніх цілительок це не лякало - є купа ліків та чарів для покращення вигляду.

- Не тягни, кажи! - не втрималась люшитка й аж підскочила на ліжку. - Ти так рідко про щось розповідаєш, то мабуть, дуже важливо.

Звісно. хотілось дочекатись Ванду, яка й досі допомагала в лікарні, та дивлячись на нетерпіння одужуючих, не втрималась.

- До школи прийшли ще чужинці й одразу почали вимагати, щоб їх прийняли та почали навчати. Мовляв, вони й так час згаяли, сидячі в Норгерді через лихоманку.

- Нічого собі. А наші що?

- Наші. Ректор жахається, декан скаженіє, учні очікують. До початку іспитів їм дозволили користуватися бібліотекою, а житло порадили шукати в місті - гуртожитки й так переповнені. Леорі каже, що навіть в коридорах ліжка стояли під час епідемії.

- Добре, що в школу не проникла.

- Так. Але дехто до навчання вже не повернеться, - з болем в голосі сказала я, згадавши списки померлих учнів, що бачила у декана на столі.

- Цього боюсь більше... Повернусь до школи - і дізнаюсь, хто не пережив…

Я вперше бачила, як Олдрі плаче. Не стримавшись, обійняла дівчину, та додала:

- Я також цього боюсь. Навіть якщо це буде Айша - не зрадію.

Усі зітхнули й замовкли. Розповідати про чудовиськ, які регулярно з’являлись уночі на вулицях міста не стала. Досить поганих новин.

- А скільки їх? - заспокоївшись, запитала люшитка.

Я не одразу зрозуміла, про що питає дівчина, й навіть встигла подумати про монстрів та телепатію.

- Чужинців скільки? - уточнила більш здогадлива Фіона.

- Дванадцять. Сім хлопців та п’ять дівчат. А в цьому світі є снігові ельфи? - зрадівши зміні теми, вирішила її підтримати.

- Є. Живуть на півночі на острові. В них окрема країна - Талві, зі столицею Юлмірат.