Частина Четверта. 5. Осінь 157р.

03 Злотарія 157р.

Околиця Маг-Рівіка

Першого дня тижня пан Калрін Лавер спокійно вислухав нашу з Леорі розповідь про злогоду в зоні. Потім хлопця відпустив, а зі мною провів чергове заняття з контролю емоцій. Задовольнившись моїми результатами, відпустив й мене, а наступного дня, забравши з уроків, потягнув до аномальної зони.

- Некромантією смердить гірше, ніж на фермі гноєм. Таке враження, що тут відбувся конкурс: хто швидше підійме мерця. Та не один, а декілька.

Декан дійшов такого висновку після завершення двох годинної перевірки магічного фона цього місця. Хоч некромантія й була офіційно дозволенна, за її практикою пильно слідкували, тож я побоювалась, аби декан не здогадався, що й Вальдегор тут руку приклав.

- Залишки кісток вже майже розтягли на “обереги” селяни. І нащо вони їм здалися? Користі - нуль. Але декілька вдалося знайти. Сподіваюсь їх зможемо дослідити, - завершивши розгрібати попіл, декан подивився на мене. - Більше подробиць пригадати не вдалося?

Я чесно намагалась, але запах згарища заважав зосередитися. Та дещо все ж змогла згадати.

- Портал був тут, - тикнула я рукою майже в центр попелища. - Він не мав стабільної форми, але навряд перевищував півтора на півтора ларка. Ще, на відміну від наших, у нього була відсутня рама. Але найбільше лякало те, що він клуботався - наче не портал, а пожежа. Та ще з нього інколи виривалися блискавки. А! Ще згадала. Якось дим розійшовся, і мені, на тій стороні порталу, вдалося розгледіти контури ще одного демона. Він, на відміну від ларгінців, мав лише дві руки, а на його голові були велетенські роги. Чи то шолом такої форми. Часу розглядувати його більш ретельно не було - я майже одразу розпочала пожежу.

- А він тебе помітив? - з тривогою в голосі запитав Лавер.

- Так. Я це відчувала. Й не тільки бачив - ще й добре розгледів та запам’ятав.

- Звідки така впевненість?

- Я відчула. Він дуже здивувався, коли я перекинулась драконом.

- Це не добре.

- Знову будеш наполягати на цілодобовій охороні?

- Оцінюючи, як ти впоралась з ларгінцями, то буде марна трата ресурсів.

Нарешті. Й пів року не пройшло.

- Але..., - продовжив декан, та я його перебила:

- Хтось наближається.

- То Німідор. Треба це місце взяти під охорону.

Але декан помилився - це були селяни, які ще не встигли набрати “оберегів”. Розігнавши шукачів, ми присіли в очікуванні ельфа з загоном охоронців. А щоб не гаяти час, декан вчив як встановити зв’язок з фамільяром, щоб бачити його очима, на відстані.

04 Злотарія 157р.

Дикий Ліс, Маг-Рівік

- І нащо ти це все притягла? - запитав мене Вальдегор, спостерігаючи, як я розставляла зміст підвалу вежі у своєму підвалу.

- Щоб спокійно з ними розібратися. Може, щось знадобиться.

- Дійсно дракон. Усе до своєї печери тягнеш. А раптом там щось небезпечне? Якась хвороба, наприклад?

Тяжко зітхнувши, я з частиною слів погодилась. Мій підвал дійсно дедалі більше нагадував звалище. Тут уже знаходились деякі речі з Гаяв-Тока, а тепер ще й додала із зони. Якщо чесно кажучи, я дуже ризикувала телепортуючись прямісінько до підвалу - раптом сховище знайшов Німідор та зараз його обстежує. Та, на моє щастя, схованка залишалась не поміченою.

- Я ж не збираюся відкривати ці флакони прямо посеред міста, - намагаючись трохи виправдатись, відповіла я. - От навчуся встановлювати захисні бар’єри, як магістр Стер, щоб жодна бактерія його не перетнула, тоді й почну досліджувати.

- А сама захворіти не боїшся? Може, там спеціальний вірус проти драконів?

- Може. А може - й ні. Час покаже. А ти знов зібрався до фот Хейнна?

- Так. Повернуся наприкінці наступного тижня. Якщо, впораюсь з завданням, звісно.

Я трохи засмутилася, бо на наступний тиждень в мене були деякі плани. Та не стала наполягати, щоб вампір вмовив його відпустити раніше. Все ж не останній рік тут живу. Сподіваюсь. Бо мені подобався цей світ - він дійсно став мені домівкою.

Попрощавшись з другом, я пішла до школи, а він - до лісу, тренуватися.

***

- Учора відбулася дуель між Віткаром та Конном, - тихенько на вухо сказав Філл, поки магістр Семо малював схеми на дошці.

Я трохи запізнилася, тож не встигла зібрати свіжі плітки за день, який була відсутня.

- Дійсно. Тиждень же пройшов! - вигукнула я голосніше, чім слід.

- Пані Ольше, ви хочете щось додати? - запитав учитель, закінчивши малювати.

- Ні. Вибачте.

- Тоді продовжимо. Як бачите, на дошці намальована схема властивостей каменю парлон. Хто розповість, що це за камінь? Пан Шое, прошу.