Частина Четверта. 4. Осінь 157р.

35 Рубіния 157р.

Околиця Маг-Рівіка

Позіхаючи, охорона випустила нас, навіть не перевіряючи документи, і наш невеличкий загін, швидко перебираючи ногами, вирушив на північний схід - до невеличкого села під назвою Лешивка. Компанія складалась з самого Леорі та його друзів: Рівіса, який мріяв стати цілителем, і Імара, що навчався на големщіка. А також мене, Самідіра та Вальдегора. У вампіра якраз був черговий вихідний для самостійного навчання, тож він вирішив витратити його на дослідження. І мою охорону.

З вампіром другокурсники вже встигли познайомитися на святі Квітнення, коли танцювали біля вогнища на площі, тож його поява не викликала незадоволення. Головне, щоб вони не довідались про його расу.

Аномальна зона захопила покинуту вежу з одноповерховою спорудою. На перший погляд нічого незвичайного в око не впадало, але наблизившись, я помітила, як повітря навколо споруди мерехтіло, а іноді навіть іскрило.

- Як бачите, загрози тут немає. Тут вже побували всі - від селян до магів, - сказав Леорі, перетинаючи межу.

Я ризикнула піти слідом. Дихати під куполом було трохи важче, але особливого дискомфорту не відчувала. Саме повітря було наповнено запахом попелу та гарі, наче тут нещодавно була пожежа.

- Я ж тут не заради мародерства. Мені цікавить саме місце, - запевнила я, прислухаючись до своїх відчуттів.

Трохи сильніше, аніж завжди стукало серце - аж тисло в грудях. По шкірі бігали "мурахи", а вуха уловлювали ледь помітний гул, наче поряд проходили високовольтні дроти. Було моторошно. Моторошно та неспокійно.

- Давайте для початку пообідаємо, - запропонував Імар. Ми йшли години три, добре встигли зголодніти.

- Тут? - здивовано запитала я. Не знаю як у хлопців, а в мене від цього місця кусок в горлі застрягне.

- Краще дійсно вийдемо з зони, - підтримав мене Вальдегор. Схоже, він теж відчував небезпеку цього місця. Он як ніздрі ходять.

***

В приміщені одноповерхівці було абсолютно порожню. Навіть дошки з підлоги зірвані, рами з вікон вийняті, а дах знятий. На черзі були стіни. Над вежею також добре попрацювали мародери.

- Я знайшов пластини тут, - сказав Леорі махаючи на нішу, яких було багато в підвалі вежі. - Їх тут ціла купа лежала. Якого хочеш кольору. Але, як бачиш усе розібрали спритні шукачі.

У підземелля ми ризикнули спуститися вчотирьох, залишивши Рівіса з Імаром спостерігати за зоною. Раптом вона почне зникати, а ми не встигнемо її залишити.

- А сама вежа належить цьому місцю? - запитав Гор, ретельно простукуючи стіни.

- Ні. Вежа з будинком належать зоні, - відповів хеда.

- Он як.

Глухий стукіт привернув увагу всіх присутніх. Вальдегор стукнув по сусідньому камінцю. За стіною - порожньо.

Вибити декілька камінців для Леорі не склало трудноців. Одне заклинання - і готово. Перед нами ще одні сходи вниз.

Знайдене сховище нагадувало лабораторію чи майстерню: полиці зі склянками, бляшанками, камінцями, рудою та деревиною. Шматки якихось пристроїв лежали поряд з інструментами. Довгий стіл заставлений посудом, горілками, приладдям і списаними папірцями, які від дотику розсипалися.

- Цікаво, чому вона розташована так глибоко під землею? - запитала я, беручі зі столу прозору призму в металевій оправі.

- Ховалися від жерців, - відповів Вальдегор, намагаючись при цьому прочитати хоч одну нотатку - чорнила давно втратило колір.

- Скоріше за все, ти маєш рацію. Це зараз можна відкрити магічну крамницю, а до початку війни за таке спалювали живцем, - додав Леорі. - Я піду нагору. А ви?

- Я лишусь тут. Може знайду чогось цікавого.

- Мабуть, також піду на свіже повітря. Тим паче, може хлопці також хочуть пошукати, - сказав Вальдегор й разом з другокурсником залишив приміщення.

Рівісу тут не знайшлось нічого цікавого, тому разом з Імаром ми провозилися до заходу сонця. Сиділи б й довше, але нас покликали на вечерю.

01 Злотарія 157р.

Околиця Маг-Рівіка

Вранці прокинулась від звуків брязкоту металу, а визирнувши з намету, побачила двох напівроздягнених хлопців, які розважали двох інших спарингом. Незважаючи на те, що вночі вдарили приморозки, складалось враження, що їм не холодно.

- Хто виграє? - запитала я у Рівіса.

- Вальдегор. Спочатку йшли на рівних, але Леорі не витримує темп, почав видихатися.

І чому я не здивована? Мабуть, згадала слова Філла, що якщо буде дуель між цими двома, то вампір виграє. І дійсно - ще декілька хвилин, й Леорі втратив свого меча, який приземлився майже у моїх ніг.

- Доброго ранку, - привітався зі мною посміхаючись вампірчик. - Ти вже вмилася? Готова до тренувань?

- Я, мабуть, сьогодні пропущу, - не хотілося ганьбитися на очах сторонніх. - Краще піду, поплаваю.