Частина Четверта. 1. Осінь 157р.

01 Рубіния 157р.

Маг-Рівік

Розпочинати новий семестр у теплиці, на мою думку, було не дуже вдалою ідеєю, та магістр Лар Кілла вирішила інакше. Їй здалося доцільним влаштувати практику після відпочинку, тому я не тільки сиділа на рунах і вибирала бруд із-під кігтів, шкодуючи, що не захопила рукавички, а й у "Ложці" під час обіду. Це магічне добриво, просто так водою не змивалось, та й заклинання були безсилі.

У таверні під час обідньої перерви майже неможливо було знайти вільного місця. Усім хотілося спілкування після місяця відпочинку. Хтось розповідав як байдикував на канікулах, а хтось хизувався тим, що зміг тимчасово потрапити до особистих учнів та вивчити щось нове.

За нашим столиком також було тісно, та ми не скаржились. Та й розмова в нас була дещо інша.

- І як вам наші нові зірки? - запитала Фіона, тицяючи ложкою в компанію чужинців.

Я й подивилась.

Потраплянці зайняли один зі столиків і похвалялися як добирались з Дорима. Слухачів при цьому зібрали чимало.

- Важко сказати. По-перше, я також їзхала тим Шляху і такої кількості грабіжників та монстрів не спостерігала. А по-друге, я ж з ними іще в Дориму не змогла знайти спільну мову. Якісь вони дивні.

А про себе відмітила, що вся шестірка добре вдягнена, та й не виглядає голодними чи виснаженими. Схоже, за ці дев’ять місяців вони знайшли підробіток.

- А як вони вам? - вирішила підтримати цю тему. Мені ж треба з’ясувати, як в цьому світі може легально існувати вампір.

- Жах, - перехопила розповідь Олдрі. - Ці "обрані" вирішили оселитеся в гуртожитку. Мовляв, згідно з каноном. За яким таким каноном - не зрозуміло. Але проблема не в цьому. А в тім, що оцінивши умови проживання, почали вимагати кожному окрему кімнату, та ще й з індивідуальною ванною. Ти таке бачила в нашому гуртожитку? - запитала вона в Улли.

- Ні.

- Бо такого не існує, - продовжила дівчина. - Зрозумівши це, почали кричати та вимагати кращих умов.

- На крик прийшов декан, - скориставшись тим, що подружка замовчала, продовжила Фіона. - Та як гиркне на них: мовляв, ви тут не перші чужинці. І якщо вони змогли пристосуватися до таких умов, то й ви зможете. А якщо вам не подобаються те, що надає школа - ідіть та шукайте житло в місті.

- А до цього вони вимагали, щоб їх навчали безплатно та видали книжки з інвентарем, - не витримав додала Ванда. - Мабуть, добре, що ти з ними не встигла заприятелювати. Дуже не приємна компанія.

- То де вони оселились?

- Десь в місті. Хвала Силі, що в гуртожитках не знайшлось для них вільної кімнати.

Потім ми розійшлися на лекції, а вже в вечорі знов зібралися в "Великій Ложці" для святкування початку навчання. Компанія потраплянців цього разу мене помітила, та спілкуватися не поспішала - лише кидала незадоволені погляди. А мені то що? У мене своє життя, друзі та проблеми. Ще про них хвилюватися не вистачає.

02 Рубіния 157р.

Маг-Рівік

- Панове Ольше та Шое, затримайтесь на хвилинку, - попросив магістр Стер. А коли в кабінеті залишились лише нас троє, продовжив: - У мене до вас є незвичайне прохання. Незвичайність полягає в тому, що раніше першокурсників ще жодного разу не допускали до такої важливої справи. Але я відмітив ваші таланти, тому й запрошую. На найближчі два тижні мені потрібні будуть помічники для приготування дуже складного зілля. Старшокурсники також будуть присутні, та рук не вистачає, щоб впоратись вчасно. Точніше, руки є завжди - але криві. То як?

- А що за зілля? - запитав Філл, хоча йому було байдуже - він вже згоден.

- Проти ліронської лихоманки.

- Ого! - злякано вигукнув Шое, а його від природи засмагла шкіра зблідла.

- Звісно, в місті її ще немає. Але зважаючи на швидкість, з якою вона поширюється, потрібно завчасно запастись ліками. Ну що, допоможете?

- Звичайно, - погодився друг. - Коли починаємо?

- Мені подобається ваш ентузіазм, та, на жаль, ще не всі інгредієнти надійшли до моєї лабораторії. Але сподіваюсь отримати їх наступного - тож вас попереджу.

Попрощавшись, ми одразу ж пішли до "Ложки" сподіваючись, що й нам місця зайняли.

- Нас також покликали. Ще до початку навчання, - похвалилася Олдрі. - Це така рідкісна вдача - працювати над таким важливим зіллям разом з кращим зілляваром Півночі.

- Невже магістр Стер дійсно настільки професіонал? - здивувалась я.

- Ще й який! Він міг би відкрити крамницю й спокійно продавати свої авторські зілля по всьому світі - і не мучитись з учнями. Та на нашу вдачу, дуже любить викладати. А ще на старших курсах розкриває таємниці деяких своїх особистих рецептів.

- А відомо, хто ще, окрім нас, буде? - запитала я. Погоджуючись, навіть не замислилась: а якщо доведеться працювати пліч о пліч з Айшою?

- Знаю лише двох хлопців з нашого курсу: Девір Лурга та Колін Бердо. Вони непогані, просто трохи занадто поглинені навчанням. Як в іноді.