Частина Третя. 3. Літо 157р.

15 Смарагдия 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні додому йшла в компанії Самідіра. Фамільяр у подобі вовка йшов поруч і інколи погрозливо гарчав на поодиноких перехожих.

Щоб скоротити шлях, я звернула в вузький провулок, куди обіцяла Нолану не ходити самій. Але сьогодні перевертень був за містом, а в мене був супровід не гірше самого вартового.

І от краще б я виконала обіцянку, й не швендяла темними закутками.

Нам на шляху зустрівся не п’янчуга, та не злодій. А щонайсправніше чудовисько. І я могла покласти всю свою магічну силу, що то була не інша форма якогось розумного. То був справжній монстр - малюнки яких я бачила в підручниках.

Метрів п’ять зросту. Довгі, аж до землі дістають, чотири руки - м’язисті та вкриті шипами. Маленьку голову прикрашають рога та кістяні гребні. Сама ж морда - обличчям це важко назвати - була перекошеною: Одне око велике, друге - крихітне. Нижня щелепа випирала через здоровенні ікла. Ніс взагалі був відсутнім зовсім, а оголений торс вкривало коротке хутро. Й запах... Смердючий запах гниття.

А ще лише одне бажання мала ця істота - знищити всіх на своєму шляху.

Я здригнулась. От і скоротила дорогу.

- Агрхааааа! - загарчало чудисько.

- Грррррххааа! - відповіла я, частково трансформувавшись. Крила на спині порвали сукню, але бодай сама залишусь цілою.

Часткова зміна тіла зараз виявилась доречною. Чудовисько не очікувало, що хтось може бути чи то рівнею, чи навіть сильнішім за нього, тож одразу кинулось схопити мене. Але я ж не даремно кожного ранку прокидалась зі світанком та тренувалась з вампіром. Я встигла вчасно зійти з траєкторії нападу, а обійшовши потвору зі спини - вдарила вогняною кулею.

Біль її, чи його розлютив. Обернувшись на сто вісімдесят градусів, монстр повторило атаку. Але я не збиралась здаватися та тікати. Швидкість, з якою я створювала та запускала вогняне заклинання, вражала. Хоча, схоже марно - вогонь створінню майже не шкодив. Того вся увага тварюки була прикута до мене, й воно не помітило, як з тилу підкрався Самідір. Фамільяр трохи змінив свій облік. Це все ще був вовк, тільки більший - на відсотків двадцять. На лобі виріс ріг, уздовж хребта з’явились гребні. А ще в нього виросли ікла - такий собі шаблезубий вовк.

- Гррррррр, - загарчав Самідір, тим самим привернувши до себе увагу.

Якісь зародки розуму монстр мало, тож оцінивши нашу перевагу, вирішило відступити. А оскільки, ані вперед, ані назад шляху не було, воно випустивши свої довжезні пазурі полізло на стіну. Самідір поліз за ним.

У мене кігті також були, але повторювати теке я не збиралась. Не вистачало, щоб мене в такому вигляді бачив сторонній. Тому, приховавши хвіст, крила та частину луски, я намагалась з землі прослідкувати куди чудисько зібралось. І деякий час мені це вдавалось - переважно завдяки Самідіру. Та раптом на моєму шляху намалювався Вальдегор. Вампіра налякало, що я довго не поверталась додому, тому вирішив піти шукати. Кілька хвилин розмови - і слід монстра було втрачено. Ще й Самідір дивився на мене винними очима - він також загубив чудовисько. Та що? Навіть смердючий запах розвіявся.

І от кому про цю зустріч з чудовиськом розповідати? Німідору? Лаверу? Чи краще мовчати?

Згодом все ж вирішила й розповіла декану на черговому занятті. Все ж таки довіри до нього було більше. Та й за поміч треба віддячувати.

19 Смарагдия 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні в місті знов було шумно.

Черговий ярмарок привернув увагу багатьох мешканців Маг-Рівіка та ближніх сіл. Найбільшу цікавість викликали магічні товари з інших міст, таких як Мілет-Дун, Маг-Коріф, Енаріон, чи Яриград. Навіть те, що подія відбувалась серед тижня, не завадило охочим на неї потрапити.

Гуляти пішли на неї втрьох: я, Улла та Філл. Останній, під нашим дівочим натиском, погодився залишити бібліотеку хоча б на один у спокій.

Наштовхавшись серед натовпу поміж торговельних рядів ми сіли перепочити та перекусити на відкритому майданчику однієї з таверн. І тільки я зробила перший укус м'ясного пирога, як почула голос голови магічної варти:

- Ята Ольше, ви заарештовані.

Схоже, Суфо повернувся до міста й першим ділом вирішив вивести мене з рівноваги. А не вийде - заняття з паном потроху деканом, дають позитивні результати.

- І за що? - не відриваючись від їжі, запитала я.

- За не законне проникнення до будинку та крадіжку.

Оце так новина. Від несподіванки я ледь не вдавилась пирогом.

- Крадіжку чого? - замість мене запитала Улла.

- Без зайвих питань. Ви підете добровільно, чи вас тягти?

- Які в вас, виявляються, потаємні бажання. І, якщо чесно, краще б це залишилось в таємниці й надалі. - Трохи не втрималась і нахамила голові. Чоловік від моїх слів почервонів, як мак. - Добровільно піду. Але спочатку трохи поспілкуюсь з друзями.