Частина Друга. 8. Весна 157р.

05 Травневія 157р.

Маг-Рівік

Спеціально наряджатися задля походу в гості не стала - мені ще на роботу треба до “Ведмедика”. Вибір пав на плаття з тонкої шерсті сапфірового кольору.

Двері двоповерхового будинку були відкриті самим власником. Як виявилося, він влаштував щось на зразок званого вечора, де ще були гості, окрім нас. Серед натовпу, переважно з жінок, мені були відомі лише двоє. Руперт Суфо та магістр Частвінг Ванлір. Через це виникло розумне питання: "Навіщо запросили мене?".

Стіл вражав великою кількістю їжі, явно приготовленою не самим Наосом. Я сиділа між двома чоловіками - вони представилися як Обрун та Ростан.

- Звідки ви до нас прибули? - ввічливу розмову розпочав Ростан.

- З Доріма.

- Далеченько. Ваші батьки також маги? Ні? Отже, ви перша в сім'ї з силою. Чи, можливо, були ще бабусі та дідусі?

- Важко сказати, - ухилилась від прямої відповіді. - А чим ви займаєтесь?

- Я алхімік. Тримаю крамницю в Мілет-Дуні.

- От ви дійсно далеко забрели.

- Це точно. Але іноді справи й не в такі далекі міста мене заводили.

Далі чоловік почав розповідати, де був і що бачив. Іноді до нашої бесіди долучався другій сусід, але на довго його не вистачало - набагато більше його цікавила брюнетка, що сиділа навпроти, з майже оголеним бюстом, який загрозливо виглядав з декольте червоного, оксамитового плаття - от-от і випаде.

Я ж кілька разів ловила на собі погляд господаря цього зборища, та не могла зрозуміти, чого він хоче. Його навіть без артефакту не могла “прочитати”. Санрей іноді звертався до мене з якимось питанням - я швидко відповідала й поверталася до розмови з алхіміком. Від Ростана, хоча й пахло всілякою алхімічною гидотою, та співрозмовником він був приємним.

До кінця вечірки залишились не всі. Чета Прієрів, посилаючись на свій вік, зібралися додому раненько - разом з ними й я та магістр Ванлір. Причиною нашого відходу стали ранкові заняття в школі.

Розпрощавшись із господарем, ми пішли кожен в стою сторону: хтось - додому, а я - на роботу.

08 Травневія 157р.

Маг-Рівік

Поганий настрій магістра Ванліра відчули всі учні. Він постійно зупиняв лекцію, запитував, про що щойно розповідав, та чим можемо доповнити. А ще він постійно кидав на мене незадоволений погляд, та на відповіді не викликав. Наприкінеці уроку ще й задав написати здоровенну доповідь. Відправивши Філла займати місця в “Ложці”, сама підійшла до вчителя.

- Вам щось не зрозуміло з сьогоднішньої лекції? - запитав він.

- Ні, все зрозуміло. Але чи є додаткова література на цю тему в бібліотеці?

Я звісно хотіла запитати інше, але не знала, як підійти до потрібної теми. Запитати прямо: “Що вам від мене потрібно, що так на мене дивитесь?” - не наважилась.

Перші кілька секунд Ванлір здивовано завис від такого питання, але зібравшись, пробурмотів, що, звичайно є - та швидко продиктував цілий список. Подякувавши, я вже попрямувала до виходу, коли мене наздогнали несподівані слова:

- Не спілкуйтесь з Санреєм Наосом. І не ходіть до нього.

Я обернулася й подивилася прямо в очі чоловіка.

- Повірте, була б моя воля - моєї ноги там не було б. До побачення.

Цікаво, що стоїть за цим попередженням?

***

Жінка в бібліотеці глянула на список, потім на мене, знову на список, а потім мовчки пішла в глибини бібліотеки, де зберігалися книги з доступом лише за дозволом. Повернулася з величезним талмудом - десь пів метра висотою та сантиметрів двадцять завтовшки. Я й досі не могла перейти на місцеві міри обчислення. Скільки важила ця книженція - уявити важко, але бібліотекар поки донесла, добре почервоніла від натуги.

- Нічого собі книжка, - оцінив здобич, приходячи повз, Соренто з друзями. - Який звір призначив її для навчання?

- Ванлір. Але не він призначив, а випросила, - чесно зізналась.

- А можна з тобою її переглянути? - запитав брюнет. - За це обіцяю допомогти дотягнути її до вашого стола.

Хлопець, мабуть, справді дуже хотів почитати, бо стільки слів одразу я від нього ще не чула.

- За допомогу буду вдячна. Ми влаштувалися там, - та махнула рукою до далеких столів, встановлених біля вікон.

Філлігран лише кинув на книжку погляд, здивовано підняв ліву брів.

- “Темні ритуали племен Мардіос. Наслідки та нейтралізація”, - прочитала я назву книги в голос.

Спочатку була здивована, нащо мені ті темні ритуали? Я ж не вивчаю некромантію. Але, прогорнувши до потрібної сторінки, зрозуміла. Цілий розділ був присвячений фіріанам, яких ми сьогодні проходили на лекціях.