Частина Друга. 4. Весна 157р.

28 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Знову вдарили морози, і вулиці перетворилися на справжню смугу перешкод. Та якщо вдень можливо пройти, то після заходу зірки - проблематично. З освітленням тут проблеми також були присутні. І це в місті, де жиуть маги! Соромно.

Повертаючись з вечірньої роботи, я намагалась не впасти та водночас, розмірковувала над тим де збути скарби знайдені Вальдегором та Філлом в покинутому місті. Через це вчасно не помітила, що за мною ідуть двоє.

- Дівчино, а куди ти так поспішаєш?

- Зілля варити, - відповіла я, при цьому обмірковувала, яке зі знайомих заклинань краще використати в випадку для самозахисту.

- Зілля для кохання - та тільки його. Ще, правда, знадобиться заклинання контрацепції. Нам не потрібні діти. Ти ж його, сподіваюсь, знаєш?

- Протиблювотне, - від п’яниць смерділо гірше, ніж від зливної ями. А ще ці придурки знали, що я магічка, та все одно полізли до мене.

- Що тут відбувається?

“Ще один актор цієї вистави,” - майнула думка в моїй голові. Блондинчик у формі міської варти.

- Та, ось пане вартовий, з дівчиною знайомимося, - відповів один з “залицяльників”. - Якраз домовились про побачення, а зараз вже йдемо. До побачення.

Поклонившись, негайно зникли за першим поворотом - лише п’яти виблискували. Як не зламали шиї на крижаній бруківці - загадка.

- З вами все гаразд? - запитав вартовий.

Я стверджуючи кивнула головою.

- Чого ви ходите вночі самі? А якби ми б не звернули в цей провулок? - до нього щойно приєдналося ще троє у формі.

- Не хочу вас образити, я вам вдячна. Але повірте, я можу за себе постояти, - відповіла я, а сама подумала, про те де трупи ховала б.

- Може, й так. Але все одно - це небезпечно. Де ви живете?

- Сірий провулок.

- В Торговельному Кварталі?

- Так.

- Ми вас проведемо. То чому ви опинилися на вулиці вночі? - продовжив допит.

Хлопець йшов поруч зі мною, а його партнери - на кілька кроків позаду. І я чітко відчувала запах звіра, що йшов від всій четвірки. Так пахло від перевертнів в Окрольді. Вовками.

- Йду з роботи.

- Чого так пізно?

- Вдень я навчаюся в школі магії.

- Зрозуміло. Тобто ви уявляли себе неперевершеною чаклункою та вирішили, що вуличні бандити вас не бояться?

- Я не вперше йду цією дорогою додому - й поки що нічого не сталося. Сьогодні - це прикра випадковість. Та й не така вже я безпорадна. В мене не тільки є магія.

- Пазурі, звісно, це аргумент. Але вибачте за безтактність: якби ви були в клані, то знали б закони. Але схоже ви покинули його до того, як почали розмовляти. Тому й не знаєте, про всю відповідальність...

- Вибачте за мою безтактність, - перебила я вартового, - але я ніколи не належала ні до одного клану вашого світу. Тому правил ваших не знаю. А от закон свого старого світу - добре. Там кожен сам відповідає за своє життя.

- Ви чужинка? - від несподіванки непрошений співрозмовник зупинився та почав добре мене розглядати.

- Так. А тепер вибачте, я поспішаю додому. Наступного разу обіцяю бути більш обачною. До мого дома десять кроків, якщо не проти, далі піду сама. До побачення.

Та не чикаючи доки хлопець оговтається від інформації, поспішила додому.

32 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні заняття з елементаристики знову проходили на подвір’ї. У парі зі мною була Улла Яфіт - представниця раси соліен. Жовтувата шкіра, чорне волосся, та очі - наче яєчний жовток. Бідно вдягнена, вона не страждала від надмірної зарозумілості. Але гордість мала немалу. Дівчина мені подобалась, саме тому ми здружилися, та сиділи разом на тих заняттях, на яких був відсутній Філл.

На уроці ми навчалися створювати вогневі кулі без джерел, яким на попередніх заняттях були свічка. Виходило погано. В Улли вогонь спалахував та негайно згасав. А в мене лише іскри "танцювали" на кінчиках пальців, а "зростати" та приймати форму кулі відмовлялися. Це спричинило сміх однокласників - за їхніми словами, не все так просто, як здається.

Пороте під кінець уроку в мене вийшло створити вогняний батіг, чим я добряче налякала магістра Дафстіна.

- Покажіть ще раз, - попросив чоловік, відступивши трохи в бік і назад.

Я сконцентрувалася. Іскри застрибали на кінчиках пальців. Потім, стиснувши кулак, різко розтиснула - з’явився батіг. Я спокійно тримала його в руці, а він не спричиняв мені шкоди. Лише залишки снігу з шипінням танули, утворюючи калюжі.

- На сьогодні все. Ви можете бути вільними, - оголосив магістр, - крім вас, пані Ольше. Пройдемо до мого кабінету.