Частина Перша. 7. Зима 156-157рр.

14 Сребния 157р.

Маг-Рівік

Прокинулась ще до світанку від відчуття дискомфорту. Розібравшись із причиною, повернулася до “людського” вигляду. Мабуть, недаремно не стала відмовлятися від такого зручного ліжка, яке зміго розмістити, хоч й маленького, але дракона.

Переконавшись, що нічого не пошкоджено, вирішила ще полежати, розвалившись “зірочкою”, та надовго мене не вистачало. Спрага дій перемогла.

Впоравшись з ранковим ритуалом частоти, я попрямувала вниз, де була розташована їдальня.

Щось це мені нагадало...

Порожні столики, відсутність власника. Ось тільки це був не Дорим.

Сумно посміхнувшись спогадам, я сіла за один зі столиків біля вікна, в очікуванні, коли з’явився хтось із працівників цього закладу.

- Ви рано! - вигукнула дівчина в білому фартусі та хустині на голові. - У нас ще сніданок не готовий. Лише хліб поставили в печі.

- А вчорашній залишився? - запитала я.

- Так, але...

- От і чудово. Принесіть його. Тільки перед цим наріжте тонкими шматочками та обсмажте на олії. А сир, шинка є? Теж несіть. А є у вас трав'яний чай?

- Є. А також є чайний лист, - гордо заявила працівниця.

- Тоді його й заваріть. Буду дуже вдячна.

- Зараз принесу.

Замовлення довелося чекати трохи більше, ніж очікувалося, але воно того варте. Окрім того, що я замовила, мені принесли варені яйця та смажену кров'яну ковбасу. А також креманку з вишневим варенням до гарячого чаю. Як сказала господиня, компенсація за те, що не змогла вчасно забезпечити сніданок - включений до виплати проживання.

***

Школу знайшла швидко, але, на жаль, сьогодні був вихідний день. Охоронець на вході порадив завітати завтра о восьмій ранку. Подякувавши, я вирушила досліджувати місто, яке вчора не встигла добре дослідити. А досліджувати було що.

Місто звивалося вузькими, майже лабіринтовими вуличками, які тіснилися між невисокими кам’яними будинками з гострими дахами. Бруківка під ногами була нерівною, а повітря наповнював легкий запах сирості та старого дерева. Кожен поворот ховав у тіні темні арки та вузькі прохідні проходи, що, здавалося, вели у таємничі підземелля.

Височенні вежі піднімалися над містом, ніби суворі охоронці - їхні шпилі, прикрашені різьбленими кам’яними фігурами, кидали довгі тіні на вулиці, а з вершини чути було час від часу мелодійний дзвін дзвонів. Вікна будинків були вузькими, вночі їх прикривали дерев’яними ставнями, які тріскотіли від вітру. Інколи помічала вуличні ліхтарі на масивних залізних кронштейнах. Зараз вони не працювали, але з заходом зірки запалюваючись, кидали м’яке жовте світло, що підкреслювало текстуру старої кам’яної кладки.

У повітрі відчувалася загадковість, ніби за кожним кутом ховається давня легенда або невідома небезпека. Місто жило своїм особливим життям - крик рибалок, шелест тканин ремісників і дзвін мечів у тренувальних дворах - усе це створювало атмосферу часу, коли світ був одночасно прекрасним і суворим.

Трохи поблукавши, я вийшла в торговельний район, розташований буквально за два кроки від школи. І вже там, з відкритим ротом, дивилась на крамниці артефактів, зіль, книг, зброї, посуду та багато іншого

Чесно кажучи, я вперше в цьому світі бачила книги на продаж. Здебільшого це були мемуари, балади чи романи. Але я помітила кілька довідників із трав та одну тонку книжку по одній із місцевих рас. Я не змогла втриматись й негайно купила їх - раптом стануть у нагоді. А якщо ні, то вони покладуть початок колекції непотрібних книг.

В рядах де продавали готовий одяг, теж не стрималась. Одяг перевертнів був, звісно, зручним, але я вирішила його зберегти для довгих подорожей. А у звичайні дні згодиться й звичайний одяг. Льняні, світлі сорочки, темних кольорів вовняні штани, спідниці та туніки. В цьому належало ходити до школи. А от дві оксамитові сукні - одна кольору червоного вина, а інша смарагдова - були святковими та мали прикраси зі сріблятсого мережива та вишивки з дрібними камінцями. В них я відчула себе справжньою красунею.

Останньою покупкою на сьогодні було в планах взуття, але у чоботаря не було відповідного розміру на маю ногу. Знявши мірки, чоловік пообіцяв за три дні пошити мені черевики, більш придатні до міста.

Вирішивши, що сьогодні з покупками досить, я повернулася до гостьового будинку, де зручно вмостившись з книжкою, почала вдосконалювати свою навичку читання.

Дамони - так називалася раса, що стала предметом моєї уваги. Спершу йшов детальний опис їхньої зовнішності. Виявилось, що існувало кілька підвидів, і це зайняло майже третину книги. Потім - легенди, традиції, стародавні обряди, викладені лаконічно, але з глибиною. Було мало, але кожне слово наповнювало мене зацікавленістю і легким сумом через те, що знання такі обмежені. Хотілося дізнатися більше, розкрити їхні таємниці й зрозуміти, як ця раса впливає на цей світ.

15 Сребния 157р.

Маг-Рівік