Частина Перша. 6. Зима 156-157рр.

06 Сребния 157р.

Північний Шлях, Лурбін

До стін Лурбіна ми дісталися вже вночі, коли ворота були зачинені, а просити вартових їх відчинити - марна трата часу. Тож нам довелося стукати у двері трактиру, що був розташований на в'їзді в місто. Цього разу трактир під назвою “Воловий хвіст” не поспішав відчиняти свої двері.

- Місць нема, - одразу приголомшив нас господар.

- Зовсім? - запитав ельф дивлячись тому прямо в очі. Знов чаклує.

- Ярмарок. Навіть лавки зайняті.

- І ніяких варіантів?

- Є невелика кімната на горищі конюшні, - чоловік зізнався неохоче. - Якщо вас задовольнить.

- Показуйте, - погодився ельф.

Влаштувавши коней, ми по хиткій дробині піднялися до невеличкої кімнати, де навіть не було каміну - лише жаровня з залишками попелу та матрац на голій підлозі.

Залишивши мене саму, Террі пішов у слід за трактирником по їжу. Взявши декілька полін, що лежали біля дверей, я зайнялась вогнищем, щоб якомога хутчіше розігнати холод.

Коли ельф повернувся, то застав мене в напівдрімоті. Мені знову було зле.

- Гей, у тебе лихоманка! - сказав хлопець, торкаючись мого лоба.

- Так. Знову. Ломка. Не можу. Вся шкіра палає. Це набагато болісніше, ніж минулого разу.

Це була моя остання зв'язна промова перед тим, як мене знову скрутило. Я закричала. Террі намагався заглушити крик подушкою, люб’язно наданою трактирником, але йому довелося швидко відступити, бо трансформація, що почалася як часткова, перейшла в повну.

- Оце так! - захопився ельф, погладжуючи мої лускаті боки.

Я не бачила себе зі сторони, тому захоплення було не зрозуміло.

- А ти не така вже й велика, як нам розповідали. Можливо, трохи більше Самідіра. Та золота.

Та невже?

- Так. А ще я також чую твої думки, - додав ельф.

Я завмерла, намагаючись вигнати всі думки з голови, чим лише розвеселила Атарільдо.

- Ти надовго залишишся в такому вигляді? - запитав він.

“Ні, потрібно якось повернутися назад. Але все страшенно свербить”, - поскаржилася я.

- Та облазить, - додав друг, показуючи мені шматок луски.

“Що за?.. Чому?”

- Не знаю. Але чим далі, тим сильніше.

Дійсно, протягом години вся лусочка злізла під жахливий свербіж, покривши моє тіло сірим слизом.

Минуло ще дві години. Свербіж лише посилився. Але під слизом почала пробиватися нова луска. Я зраділа їй, наче дитина шоколадці, бо облізлий дракон якось не дуже виглядає.

Та коли знову стала вся у лусці, несподівано для себе - безболісно - повернула людиноподібний вигляд.

Тут Террі залишив мене на деякий час, та повернувся з двома відрами злегка теплої води й дерев'яним тазиком. Відмивали мене довго. Другові довелося ще декілька разів бігати на кухню та назад, перш ніж з мене змили весь слиз. А після Атарільдо зайнявся лусочками, а я - одягом. Хай й друг, але все-таки непристойно оголеною дупою перед хлопцем світити.

- Хм, - тільки й зміг видати ельф, роздивляючи пластинки.

- Що там? - запитала я, переплітаючи волосся в косу, щоб не заважало.

- Від золота не відрізнити, - виніс свій вирок. - Але потрібно показати фахівцям. Може, вдасться продати. Чи вона важлива для тебе як пам’ять?

- Ні, дякую, - відповіла я, при цьому широко позіхаючи. - Хіба що візьму пару на згадку.

- Скоро світанок. Нам потрібно трохи поспати, а лише потім шукати, де продати твою власність.

- У банку “Платинова Кірка”, - відповіла я, майже заснувши.

- Так і зробимо.

07 Сребния 157р.

Лурбін

- Цікаві речі ви нам принесли, - видав працівник “Платинової Кірки”, бородатий гном в дорогому одязі.

- Наскільки цікаві? - уточнив ельф, чекаючи закінчення огляду моїх лусочок.

- Не звичайні. Я думаю, ми можемо придбати їх у вас за ціною двадцять джубів за штуку.

Якби гном не був настільки захоплений експертизою, він, мабуть, почув би стук наших щелеп об стіл.

- А коли ви можете нам заплатити? - зібравшись, щоб не видати хвилювання, запитала я.

- Через годину, - відповів пан Тіллон. - Якраз встигнемо зібрати потрібну суму. Тим часом ви можете зачекати тут. Я піду розпоряджусь, щоб вас пригостили.

Гном залишив кімнату так швидко, як дозволяли його короткі ноги.

- Я от що думаю, - звернулася я до ельфа. - З такими цінами, ймовірно, варто не все продавати, інакше банк збанкрутує. Залишу собі. Нехай зберігаються в браслеті - він же безмірний.