Частина Сьома. 2. Літо 158р.

16.06.158р.

Вільні Землі

Я незадоволено сопіла за спиною декана. В місті стільки всього важливого відбувається, а ми знов мандруємо розбитою дорогою. Хоча саме в цьому місці вона добре збереглась. Та цьому лісу здавалось не кінця, ні краю не буде, високі крони якого не рятували від спеки. Зірка стояла високо в небі й добряча напікала нам голови.

Лавер раптом зупинився й діставши фляжку зробив ковток води, після чого хлюпнув у долоню та вмив спітніле обличчя. Спека стояла наче ми знаходились на півдні материка, а не на півночі. Дивно як при такій температурі листя не пожовкло. Я вже давно йшла лише в одній сорочці, сховавши до браслету туніку з плащем. Хотілося туди й штанці засунути, мої голі ноги навряд збентежать декана, а сорочка досить довга, щоб прикрити сраку, та дивні комахи дуже болісно кусались.

- Як ти? – запитав мене Лавер, протягуючи флягу.

- Ще трохи не втримаюсь, та роздягнусь й вкриюсь лускою, - чесно відповіла я після того як також зробила ковток води. – Звідки така спека?

- Через зламний артефакт, - впевнено відповів чоловік. - Щойно його знайдемо, знешкодимо, й стане легше дихати.

Це був не перший артефакт, який ми знешкоджували, поступово очищуючи Вільні Землі.

- Нам туди.

Промовив Лавер після короткої перерви. Піднявши ліву брів я з недовірою подивилась на вказаний напрямок - суцільні зарослі. Та на щастя серед них малась майже непомітна доріжка, яка колись була офіційно дорогою, про що свідчила плитка під ногами.

***

Невеличкий замок повністю поглинув плющ, залишивши вільним лише шпиль.

- Намагайся не чаклувати, - попросив декан дістаючи сокиру.

В мене сокира також була, та вона лежала в браслеті, а щоб її дістати треба скористатися магією, тому я поступила простіше, трохи збільшила пазурі.

Вхід до замку очистили досить швидко, навіть втомитись не встигла. Та за порогом на нас очікував наступний сюрприз. Все подвір’я було вкрите кригою. А ще моїх вух торкнулось ледь помітне дзинчання. Наче невеличкий бджолиній рій.

- Й що надалі? – запитала я.

Діставати одяг зі схованки не поспішали, та й кроку вперед зробити не наважувались.

- Потрібно знайти винний в цій аномалії артефакт. Та де його шукати?

- Я чую сторонній звук. Це може бути він?

- Скоріш за все. Хутчіш ходімо в його бік, поки самі не перетворилися на кригу.

Я трохи постояла, щоб краще зосередитись та визначитись з напрямком.

- Нам туди, - й вказала на башту.

- Туди так туди, - погодився декан та не встигла я зробити й кроку як він спіймавши мене за руку голосно вигукнув: - Стій!

Зупинилась я дуже вчасно. Крига почала розповсюджуватись за поріг замку, майже непомітно захоплюючи нові території.

- Я можу обернутися й долетіти до вежі, - запропонувала вихід.

- Мене підняти зможеш?

Декан розумів, що без магії дістатися потрібного місця не зможемо, та іншого плану зараз в нас не було. Навіть якщо зачинимо ворота, закляття вже вирвалось на волю.

***

Добре що вежа мала невеличку площадку, де я змогла приземлитись. А ще добре, що декан погодився з використанням полум’я драконів, щоб звільнити від криги клаптик поверхні. Двері, що вели в середину, з легкістю вибила хвостом, настільки трухляві вони були.

19.06.158р.

Дикий Ліс, Маг-Рівік

Ритуал розпочали проводити о півночі.

Попередньо намалювали на землі гектограму, додали потрібні руни. Також розставили смолоскипи, які спочатку змочили в суміші спеціального зілля та олії. В кожен промінь зірки встали Філлігран, Улла, Вальдегор, Біра, Віткар та Леорі. Хотілось б покликати Олдрі з Фіоною та Вандой, та в дівчат була нічна зміна в лікарні. Покличу наступним разом, і просто в гості, чаю попити з солодкими коржиками. А от з Леорі вийшов повний експромт. Я вже хотіла розповісти декану й його запросити, як нас з Віткаром випадково підслухав хеда. Довелось взяти з нього клятву про нерозголошення, як і з Біри.

Гектограма була не простою. Всередині неї був витягнутий ромб, в один кут став Соренто, в інший я, обидва тримали в руках по незапаленої світці. Пану фот Хейнну ж належало стояти за межами малюнка з сувоєм, інші учасники ритуалу тримали дзеркала спрямовані до центру кола.

Завершивши приготування я за допомогою магії запалила свою свічку, а пан фот Хейнн почав ходити колом читаючи заклинання. Його голос лунав впевнено і чітко. Гектограма в потрібний час засвітилася, а разом з нею і дзеркала. Вогонь із моєї свічки збільшився та охопив мої руки. Було боляче, та луска захищала від опіку. Тим часом голос пана фот Хейнна став все більш гучнішим, а заклинання перетворювалось на наказ.

Піднявся вітер. Його виття поєдналось із шумом гілок дерев. З’явились блискавки, та почали “водити хоровод” навколо нас. Друзям було лячно, та ніхто з них не ризикнув відступити, втекти. Стояли й міцно тримали дзеркала, навіть не намагаючись ворухнутися.