Частина Шоста. 7. Весна 158р.

01.05.158р.

Маг-Рівік

Збирати квіти ми цього разу пішли вчотирьох: я, Улла, Філл та Лавена. Звісно всі дружньо позіхали та це не стало на заваді доброго настрою. Вночі ми добре погуляли зустрічаючи Еудірон. Знов були танці, ласощі та ігри. Єдиного чого не було на відміну від торік так це безтурбоття. Вдивляючись в обличчя розумних я намагалась з'ясувати, чи не переховується за ними черговий демон. Чи не пов’язані вони з темними магами й не спостерігають за мною та моїми друзями очікуючи миті, щоб нашкодити. Але тут, в Дикому Лісі, місці якого боялися майже всі розумні, я відчувала безпеку й мала змогу хоча б трохи розслабитись.

Ми вже повернулися додому коли на землю приземлився чорний клубок туману. Злякатися, на відміну від Лавени, я не встигла, бо емпатійно відчула відсутність загрози. Й дійсно щойно туман розвіявся, наші очі побачили Вальдегора. Вампір як і обіцяв повернувся після двох місяців навчання у фот Хейна.

***

Спокійно відсвяткувати день народження Улли не дав декан. Чоловік з’явився в розпал вечірки в гуртожитку й майже за руку витяг мене на подвір’я. Влаштовувати показну істерику я не поспішала, даючи змогу пояснити свої дії. Й на жаль причини були дійсно важливі.

Зникла Айша. Це мене не дуже засмутило, хоча дівчина перестала мене діставати, що спочатку здавалось дивним. Ходила повз, незадоволено сопіла, кидала погляди, проте ані слова не промовила, ані підніжку не поставила. А останні два тижні я її взагалі не бачила, вважала, що вона готується до весілля. Тому першим, що прийшло на думку, Айша втекла, щоб не виходити заміж за нав’язаного батьком нареченого. Така ж сама гадка була й в родині, та на жаль ні. Коли провели обшук в кімнаті дівчини, то виявили багато чого цікаво та протизаконного. Від кісток людських немовлят до зниклої з бібліотеки знижки. На жаль книжка постраждала, з неї вирвали десь третину сторінок. Допит подружок також ні до чого не привів. Ті плакали та клялися, що не здогадувались про таємну сторону подружки. Я їм не вірила, Лавер також, як і голова магічної варти разом з Німідором, тому зараз з ними працювали маги-менталісти намагаючись дізнатися, що їм відомо. Розповівши про це декан одразу телепортував нас до дверей магічної варти, щоб я подивилась, чи не пов’язані ці дівчата з демонами. На жаль окрім мене, розгледіти тіні, мало хто міг.

08.05.158р.

Віклоуд

Пропрацювавши трохи більше року мені довелось звільнитися з “Ведмедика”. Я одразу ж запропонувала Уллі зайняти моє місце, подружка погодилась, зайві гроші в неї не водились. З артефакторною крамницею розлучатися не поспішала, тим паче пан Прієр з розумінням ставився до моїх раптових прогулів, які з задоволенням заповнював Юдіан.

Звісно я поскаржилась Лаверу, що через їх інтриги, мені довелось втратити частину доходів. На що декан здивовано піднявши праву брів замість відповіді поцікавився: нащо мені взагалі працювати, коли маю вражаючий, для чужинки, рахунок в банку? Питати звідки він про це дізнався, марна трата часу, хоча й досить цікава. Гноми мене переконували й клялися, що вся інформація про клієнтів та їх рахунки конфіденційна.

Тому скориставшись тим, що в мене з’явився вільний час в особистому розкладі, а світла частина доби збільшувалась декан продовжив обстеження Снігового Шляху. А точніше ми дійшли до міста Віклоуд, розташованому на узбережжі західного моря Лазур. Й хотілося б сказати, що я нарешті побачила океан, та ні, попереду лежала купа островів, звісно їх було не видно, та все ж.

Сам Віклоуд нагадував Лумінен, хіба що менше зруйнований. Трохи поблукавши вулицями взагалі знайшли уцілілу частину міста. А от з портальною вежею нам не пощастило. Її повністю завалило камінням, начебто хтось навмисно створював гору. Досвід в розбиванні завалів в мене вже був, тому проблем з очищенням не мало виникнути. Та на моє здивування, декан одним заклинанням очистив від брил майданчик. Сил на це пішло не мало, про що говорило зблідле обличчя чоловіка, та результат вражав. Мені тут роботи на кілька днів було, а то й тиждень. Звісно одразу захотілося попросити навчити, та довелось відкласти на потім, бо під завалом знайшлась не тільки телепортаційний майданчик, а й де що інше. Закам’янілі тіла чудовиськ. Я не втрималась та потикала в них підібраною з землі гілкою. На щастя монстри не ожили.

- І що з ними робити? - запитала я ретельно оглядаючи велетнів.

- Навіть гадки не маю. Та краще їх розбити, просяк випадок.

Ламати в мене добре виходить, тому за десять хвилин від чудовиськ залишилась лише купа дрібного каміння.

- Що далі?

- Давай ще трохи погуляємо містом, я наберусь сил та повернемось додому.

- Добре.

Гуляли ми дійсно трохи, бо коли дійшли узбережжя, то я відмовилась кудись ще йти. Сонце сідало й переді мною розкинулось неймовірне видовище - захід зірки. Так і просиділи доки останні промені не сховались за горизонтом.

15.05.158р.

Маг-Рівік

Я щойно повернулась додому де на мене чекала радісна Лавена. Я ледь поріг переступила як подружка поділилася новинами.