Частина Шоста. 4. Весна 158р.

18.03.158р.

Маг-Рівік

Закінчуючи зміну в “Ведмедику” я серед відвідувачів помітила Міранду. Чаклунка сиділа за одним з невеличких столів поряд з виходом. До неї декілька разів підходила Далія, та жінка не поспішала робити замовлення. Причину такої поведінки не важко було розгадати, вона очікувала коли я піду додому, щоб супроводити мене.

Й дійсно, щойно вийшла на двір, як мене наздогнали.

- Ходити по місту одною в ночі, не дуже розумна ідея. Особливо після нещодавнього, - оголосила жінка.

- Я й не збиралася гуляти. Особливо при такій погоді, - і як доказ моя нога хлюпнула в чергову калюжу.

- А що зараз робиш?

- З тобою розмовляю. А як закінчу, телепортуюсь додому.

- Ти вмієш телепортуватися? - здивувалась чаклунка.

- Так. Правда тільки сама.

- А чому в той вечір так не зробила?

А дійсно “чому?”.

- Мабуть, через свій егоїзм, - відверто зізналася я, - мені подобалась турбота з боку Нолана. Що хтось хвилюється за мене. Щиро, а не тому, що так треба.

- Він тобі не байдужий?

- Так. Але не в тому сенсі, як може здатися, на перший погляд. Нолан для мене добрий приятель, ніякої романтики.

- Ти так в цьому впевнена?

- Так, - знов повторила я. - Починати стосунки без майбутнього, марна витрата часу. Тим паче в Нолана є наречена.

- Якось ти це не дуже впевнено сказала.

- Це знов мій егоїзм. Мені Нолан спочатку дуже подобався, та він жодного кроку не робив для зближення. Сама ж не наважувалась. А нещодавно дізналася про наречену. Хоча самій подобається інший. Це все так заплуталось, тому краще, щоб наші стосунки не перетинали межу дружніх.

- Не краще, а легше. Й в першу чергу для тебе самої. Ти тікаєш від проблем замість того, щоб їх вирішувати.

- Я намагаюсь уникати проблем, щоб не доводилось їх вирішувати, - парирувала у відповідь. - Тому зараз, замість того, щоб хлюпати по калюжах, телепортуюсь прямісінько додому. До побачення.

- До побачення, - попрощались у відповідь.

***

Сказати, що телепорт привів мене одразу до кімнати, це б означало збрехати. Спочатку я опинилась на одній з вулиць Мілет-Дуна, а вже потім під дверима потрібної кімнати. Фіона сьогодні ночувала сама, Ванда з Олдрі чергували в лікарні. В кімнаті горіла освітлювальна куля під якою іллінка читала якусь книжку.

- Не спиш? - запитала я у подружки.

- Зараз дочитаю й ляжу. Вечеряти будеш?

- Ні. Я в “Ведмедику” поїла. В гуртожитку все тихо?

- Зараз так. А десь годину тому було, я б навіть сказала, весело.

- Що трапилось?

- Леорі в кімнаті чекав сюрприз у вигляді чергової закоханої дурепи. Уяви, повертається він з тренувань зі своїми приятелями, а на його ліжку сидить напівоголена дівчина. І як вони здогадуються, що це ліжко саме Леорі - незрозуміло.

- Мабуть, тим самим місцем відчувають. Я так розумію, що дівчина не залишилась і зі сльозами на очах втекла з гуртожитку.

- Я б додала, ще зі словами прокляття.

- Йому подобається таке життя, тому наслідки йому кара.

Фіона усміхнулась на мої останні слова.

- Якщо не проти, я ляжу спати.

- Світло тобі не заважає?

- Ні. Я настільки зморена, що здається навіть табун слонів, що танцює, не стане перешкодою для сну.

19.03.158р.

Маг-Рівік

З перешкодами до сну я поспішила. Десь за північ прокинулась через зв’язок з Самідіром, що діяв цілодобово. Прокравшись до потрібної кімнати фамільяр отримав можливість слідкувати за Соренто непоміченим. Тому коли майбутній некромант почав раптово одягатися, Дір розбудив мене.

Тихенько вдягнувшись, я якомога обережніше, щоб не виказати себе раніше зайвими звуками, визирнула до коридору.

Соренто також крадучись кудись зібрався. Я за ним. Добре, що чоботи встигла взути.

На дворі було холодно і слизько, та здавалося, що майбутній некромант не помічав цього. Він впевнено йшов до виходу з території школи. Ми не відставали. Квартали за три хлопець зупинився біля кута одного з будинків міста де з темного підворіття до нього хтось вийшов на зустріч.

Я зупинилась та намагалась якомога сильніше злитися зі стіною.

Прислухалась. Незнайому мову перебивав вітер. Лише уривки доходили до моїх вух.

Принюхалась. Запах, що ледь вловлювався також був незнайомим. Єдине, що могла сказати, співрозмовник хоча й живий, та смердить гнилим м’ясом.

Зустріч не затягла на довго. Чимось обмінявшись незнайомець зник в підворітті, а Соренто повернувся до школи.