Частина Шоста. 3. Весна 158р.

13.03.158р.

Лумінен, Маг-Рівік

Схоже в цьому році весна була налаштована більш рішуче, тому сніг танув майже на очах навіть тут в лісі. Це дало змогу трохи показати місцевість Лавені, щоб дівчина почала орієнтуватися та не боялася відходити далеко від дому.

Сьогодні ми прийшли до Лумінена не просто погуляти, а по ділу. А точніше я з деканом намагались оцінити ступень пошкодження телепортаційної вежі. В мене звісно в голові прокинувся сарказм, зібралось два недоспеціаліста, та промовчала. Лавена ж просто прогулятися зруйнованим містом.

- Саму вежу відбудувати нічого складного. А от знайти, чи створити заміну загубленим каменям, буде не просте завдання. Їх звісно виготовляють, але це забирає дуже багато часу та сил.

- А скільки їх потрібно? - запитала я.

Боятися, що саме зараз Лавер полагодить систему, марна трата нервів, бо вже знала, доки не запущена вежа в Гаяв-Току, малі портали на цій мережі не запрацюють.

- Для таких як цей - три. Два це сусідні й один саме цей адрес. Для Великих аж дев’ять, чотири з яких, це зв’язок з сусідніми малими. І якщо малі можна виготовити нові, то великі на жаль ні. Й де шукати аж двадцять п’ять каменів-артефактів, навіть гадки не маю.

- А чого двадцять п’ять? - здивувалась я.

Мапу світу я вже вивчила на пам’ять, тому знала, що до вільних земель належать шість Великих портала, а це значить тридцять артефактів, не рахуючи тих, що здатні створити самі маги.

- Тому що артефакти з Нуван-Ріта лежать в одному зі сховищ ордену.

Декан міг спокійно говорити про орден не ризикуючи, що нас хтось підслухає, бо навіть Лавена гуляла досить далеко від нас разом з Самідіром в якості охоронця.

- Неочікувано. А можна якось на них подивитись?

- Я обміркую це. Та скоріше так, треба, щоб ти знала, як вони виглядають. Бо з твоєю вдачею, ти швидше нас їх виявиш.

Знов не знаю як реагувати на такі заяви: радіти, чи ображатись?

А може показати той, що вже знайшла?

Вирішила. Якщо побачу ті що в ордені, покажу свій.

Дивно якось це прозвучала. Наче гра в дитячому садочку.

- Ята, - покликав мене Калрін, вириваючи з роздумів.

- Що? - перепитала, бо пропустила повз вух все, що мені говорили.

- Кажу як зійде повністю сніг, будемо просуватися до Нуван-Ріта. Спочатку на захід, до Віклоуда, а потім на північ.

- Сподіваюсь до літа встигнемо, - з надією в голосі промовила я.

- А вже є плани на літо?

- Так, - з чесними очима збрехала у відповідь.

- Що ж. До літа часу багато. Гукай свою подружку, час повертатися й будемо розходитись по домівках та спокійно відпочивати.

От краще б декан про спокій не згадував. Іноді було відчуття, що він вмів наврочувати.

***

Я якраз поверталась з “Ведмедика” в компанії мовчазного Нолана та білки Самідіра, й вся моя увага була зосереджена як не впасти. Через те, що вода встигла замерзнути, вулиці знов перетворилися на ковзанку. Тому вчасно й не помітила як перед нами з’явилася Дельсея.

- Привіт, - привіталась вона тихим, спокійним голосом.

- Привіт, - відповіла, а сама подумала: як дівчина не мерзне в одній сукні та ще босоніж?

- Ходімо зі мною. В мене для тебе дещо є, - продовжила іллінка.

- А що саме?

Я розуміла, що якщо піду, то нічим добрим це не закінчиться, тому тягла час, щоб вигадати як її затримати. Нолан стояв поряд та також нічого не вживав. Він розумів, що зайві рухи можуть злякати й змусити Дельсею знов втекли.

Зробивши декілька спроб знерухомити дівчину, переконалась, що магія на неї не діє.

- Я піду, а ти йди слідом, - вирішила ризикнути.

- Не варто. Це ж явна пастка.

- Знаю. Та нам треба ж якось дізнатися: що було замислено.

- Це великий ризик...

- Тоді стій тут, - не витримала й трохи голосніше аніж до цього перебила перевертня.

- Це ще більше небезпечно...

Чекати завершення промови не стала, а обережно почала наближатися до Дельсеї.

- Й куди йдемо?

Запитала, а сама вже встигла відмітити й зміну запаху, й відсутність серцебиття. Моя змінниця вже не була живою, як би важко це не було визнавати.

Спочатку дівчина зробила спробу схопити мене за руку, як про щось згадавши вчасно смикнула руку назад.

- Тут поруч. Ходімо.

Я й пішла. Нолан кроків за десять йшов слідом.

“Поруч” опинилось в порту, на одному зі складів, де зберігався товар. За час нашого мандрування я встигла вмовити Самідіра збігати за Лавером, бо так й не придумала як можна схопити й не нанести шкоди, тому в що перетворилась дівчина.