Частина П'ята. 8. Зима 157-158рр.

25.02.158р.

Серединний Шлях

На поверхню ми повернулись на світанку, де нас очікував сюрприз.

Філл, в бойовому обличчі, височився наче гора над Кріоном та наляканою Лавеною.

Й було чого лякатись.

Перед друзями вишикувалась ціла армія оркши. Й налаштовані вони були не на переговори.

- Есток ос сон енемігас, - вигукнув Лурк вийшовши на перед. - ос лас аменакас.

Схоже це були його одноплемінники й переконавшись, що з їх другом-родичем все гаразд опустили зброю. А двоє сповзши з “коня”, я й гадки не мала, як зветься ця здоровезна, коротколапа, їздова тварина з мордою як у крокодила, спрямувались до нас.

- Квінес ласа? - щось голосно кричав чоловік, звертаючись до Лурка.

Той йому відповів. Його знов про щось запитали. Й так вони спілкувались доки не наблизились до нас.

- Він питає, хто ми, - нахилившись переклав Віткар. – А також, що робили й що з цього вийшло. Лурк пояснив, що демона знешкоджено. Зараз будуть знайомитись й дякувати.

Просто так подякувати на словах оркши не могли, того нас було запрошено до їх міста. Про те що нам потрібно повернутися за винагородою, навіть слухати не хотіли, й пообіцяли самі заплатити вдвічі більше.

***

Місто, то голосно сказано, бо оркши вели кочовий вид життя й звісно всі "будинки" в них були складні й переносні, наче ті вігвами в індійців. Та все ж свою чарівність мало, особливо в проміннях заходу зірки.

Нас посадили біля вогнища вождя й почали пригощати як поважних героїв, що не просто одного демона вбили, а світ від нападу цілої орди врятували. Сперечатись не стали, а оллітки, мати проклятого, щоб спростувати слова з нами не було. Жінка, сховавши статую в торбу, добре що вона вийшла не більше тридцяти силарків заввишки, відправилась додому.

Спочатку ми їли, потім пили, потім знов їли. В перервах нам виказували подяку, чи щось приносили в подарунок. А ще для розваги співали чи танцювали. Було цікаво спостерігати як смикається вухо в Террі, коли черговий місцевий бард затягував пісню. Лавена такого катування не витримала, й дістала свою лютню. Переривати її ніхто не наважився, дуже гарно співала.

Зірка давно сіла, й багато хто почав кліпати очима, відганяючи від себе сон. Мені ж спати зовсім не хотілось. Навпаки, хотілось зовсім іншого. Після завтра ми вже будемо в Тонделі, й наші шляхи невідомо наскільки знов розійдуться, того я наважилась. Залишивши Самідіра охороняти Лавену й піймавши погляд Галеона, я направилась на околицю міста. По дорозі мене перехопив Атарільдо й натяг на шию додатковий захисний артефакт. Друг чудово розумів куди й для чого я направилась, й була йому дуже вдячна, що він не став відмовляти, чи читати нотацію з приводу дівочої гідності.

Зупинилась на березі невеличкого ставка до води якого схилило своє гілля незнайоме дерево. Чекати довго не довелось, й десяти хвилин не пройшло як почула знайомі кроки за спиною.

- Я ходив за ковдрами, - пояснив свою затримку Галеон.

- Про них я й забула.

З моменту нашої зустрічі, в нас не було часу поговорити на одинці. А так хотілось. Й обом. Того спочатку ми розмовляли, зручно розмістившись на ковдрі, яку ховало гілля. А потім не тільки говорили.

27.02.158р.

Тондел

Якщо ми розраховували сьогодні скориставшись порталом потрапити до Фігейрфоша, то богиня долі Ліктенна з нас добре посміялась. Бо саме їй було присвячене свято яке відзначало все місто й з приводу цього портали не працювали.

До початку навчання в нас був ще цілий тиждень, та все ж не хотілось з дороги, не відпочивши, одразу на лекції. А ще ж мені треба буде вислухати довгу, нудну лекцію від пана декана. Після неї точно захочеться на лікарняний.

Так от, з приводу Тондела. В місто нас пустили, навіть в документи не дуже вдивлялись, а от знайти вільний заїзд, котрий би вмістив таку кількість розумних, не вдалося. Того скористувавшись тим, що нас супроводжував Лурк, ми зупинились в гостях його рідні, голова якої, по сумісності й троюрідний дядько, займався охороною караванів, що ходили вздовж Фантарійського Шляху.

Снадар оцінив потенціал Галеона та його команди, й запропонував попрацювати на нього. Хлопці трохи порадились й погодились, а ще до них приєднався Лурк.

Наступним про що пішла мова була Лавена. Залишати без нагляду, чи тягати за собою? Я бачила як ельфійка засмутилась. Залишатись однією в незнайомому місті не наважувалась, та й зайвим баластом не хотіла бути. Того я запропонувала подружці поїхати зі мною до Маг-Рівіка. Там про її викрадення ніхто не знає, того вона зможе не ховаючись вільно пересуватись містом. Дівчині моя пропозиція сподобалась, того її подальша доля була вирішена.

Залишалось лише одне питання: як не втратити зв'язок один з одним?

Магічні скриньки не підходили, серед команди Галеона не було мага. Можна через банк, та не будеш кожного дня туди заходити. Залишалось лише покладатись на вдачу, що доля знов зведе нас найближчим часом.