Частина П'ята. 7. Зима 157-158рр.

17.02.158р.

Три-Дуба

Як і домовлялись з друзями ми зустрілись, біля дварфової гори з північної сторони, в невеличкому наземному селищі під назвою Три-Дуба. Ми з Лавеною провели тут декілька днів, очікуючи поки не підтягнуться інші. За цей час я встигла здобути славу побутового мага, виганяючи тарганів з домівок, а ельфійка талановитого менестреля, виступаючи в місцевому шинку.

Більше всього зустрічі зрадів мій фамільяр, якого довелось залишити з Террі, щоб друзі змогли дізнатися, чи вдався наш план.

Окинувши оком наш тимчасовий притулок, ельф відзначив, що ми добре влаштувались, але затримуватись не радив. Як з’ясувалось нас вже шукали в Мілет-Дуні за шахрайство та вбивство. І якщо шахрайство легко було спростувати, то від крижаного витвору відмахатися не вийде, навіть якщо довести, що це був лише самозахист. Тому було вирішено спрямувати наш шлях до міста Тондела, що розмістилось на перетині Західного та Серединного Шляхів, та мало великий портал.

22.02.158р.

Серединний Шлях

Позавчора пізно вечері ми прибули до Варзіна, де наша велика компанія поділилась на дві частини. Перша мала повернутися до дому до Мілет-Дуна, а друга поїхати на захід.

Вчора, вранці, розпрощавшись з Наджи та його компанією, ми перемістились до Праяду, обідали вже в Тінріурі, а на вечерю встигли в Сабугард. Сьогодні ж залишив за спинами Фадом, вирішили добиратися верхи до Тондела. Погода стояла чудова, до початку навчання ще більше тижня, чого б не помандрувати декілька днів. Шкода, що план по пошуку шамана не вдалось втілити. Хоча я тепер маю орієнтири Мілет-Дуна й завжди можу повернутися.

Селища та невеличкі містечка на нашому шляху траплялися набагато частіше, аніж на Північному, тому з ночівлею та поповненням продовольчих припасів проблем не повинно створюватись.

На ночівлю ми встали поряд з селищем під назвою Великі Кущі. Назва дивна, та допитуватись не стала.

Розбивши табір, кожен знайшов собі діло. Хто намети ставив, хто вогонь розводив, хто вечерю готував. Я ж дістала з браслета камінь-артефакт, щоб добре розгледіти та може знайти підказку де шукати інші. До мене приєднались Філл та Террі, й ми втрьох тихенько сперечались, як діяти далі.

- Й заради цього каменю ти ризикувала? – запитав Віткар підійшовши до нас зі спини.

Хоча й була поглинена розмовою, та й в таборі вистачало звуків, все ж вчасно почула кроки й не здригнулась від питання.

- Так, - чесно зізналась я.

- Й нащо тобі камінь з покинутої портальної вежі? Чого дивуєшся, вважала що я його не впізнаю? - запитав вінор.

- Сподівалась.

- Так нащо він вам? Тільки чесно.

Я подивилась на Террі в пошуках допомоги. Та на жаль, чи на радість, моя телепатія продовжувала мовчати, того подумки, щоб знайти відповідь яка задовольнить всіх, ми домовитись не могли.

- Про що мова? - запитав Вальдегор.

- Питає нащо нам цей камінець? – чесно відповіла я.

- Й дійсно. Хотілося б знати, ради чого зайве ризикувала, - долучився до розмови Беван разом з братом.

- Шила в мішку довго ховати не вийде. А якщо боїшся, що вони розбовтають зайвим вухам, то можу накласти на них прокляття, - запропонував Філл.

- То я так розумію про це знають всі твої близькі друзі? – підвів висновок Віткар. – Я думав я також твій друг.

- Міг би бути, якби не приховав про… Ти знаєш про що, - відповіла я. – Так от, якщо пообіцяєш мовчати, ти знаєш де, то я розповім.

- Присяга не потрібна? - здивовано перепитав старшокурсник.

- Ні. Вистачить й слова.

От і подивимось, чи можна тобі довіряти, чи після повернення побіжиш докладати декану.

- Я, Віткар Атгрем, даю слово мага, що буду мовчати про все що почую тут, поки ти не дозволиш розповідати, чи обговорювати з тими, хто вже посвячений в вашу таємницю.

- Як офіційно! - здивовано вигукнув Ронан. - Нам також дати слово?

- Так, - замість мене відповів Філл.

Хвилин десять пішло, щоб зібрати всіх, та почути від кожного обіцянку не розповідати, про те що сьогодні почує.

Я й розповіла все, що заважала потрібним. Про Лісовий Будинок, про Гаяв-Ток. Про неробочу телепортаційну вежу. А от про спадок промовчала. Зайва інформація, від якої поки ніякої користі.

- Так от де ти все літо провела. А нам на вуха наплела, що до Дикого Лісу їздила, - промовив Віткар з радістю в голосі.

- А що я мала сказати? Правду? Взагалі ніхто зі сторонніх не мав про це дізнатися. Й якби ти не вліз в портал, то таємницю вдалось би й надалі переховувати.

- Як пам’ятаєш я маю тебе охороняти.

- Теж мені охоронець.

- А нащо тебе охороняти? - запитав Галеон.