Частина П'ята. 6. Зима 157-158рр.

06.02.158р.

Маєток Мілада

Повністю втратити свідомість в мене не вийшло, того я добре чула, все що відбувалось навколо мене. На жаль лише чула, бо відкрити очі так і не вийшло, як і проронити хоча б якогось звука, чи чинити опір. Мене з друзями ще вчора розділили. Їх безпритомні тіла потягли в один бік, мене в інший, а точніше до підвалу, ще й кайдани начепили та прикули до стіни. Дурні. Щойно я поверну контроль тіла, рознесу тут все до самого фундаменту. А до цього залишилось не багато, магія поступово повертається, її якраз вистачило, щоб створити освітлювач такої яскравості, щоб заплющеним очам стало болісно. Одна біда, покритися лускою ніяк не вдавалось, без неї я відчувала себе безпорадною наче немовля й це не просто злило, це розлютило.

Почувши наближення кроків я погасила світло. Не треба давати переваг, хай продовжують вважити мене непритомною.

Двері зі скрипом відчинились й до кімнати зайшло двоє.

- Як бачите, мій господар, план спрацював, - впізнала я по голосу торгаша. - Вона дійсно прийшла на допомогу.

То це була пастка й Лавену навмисно вкрали, щоб змусити мене прийти їй на допомогу? Ото декан зрадіє коли про це дізнається. Це чудовий привід влаштувати мені двох годину лекцію про відповідальність та безпеку.

- Бачу. Що з її супроводом? - запитав незнайомець на загальній мові без жодного акценту.

- Не хвилюйтесь. Вони про неї ніколи не згадають.

- Дуже на це сподіваюсь.

- Дивна парочка. Ельф й…

- Парочка?! Тобто їх було лише двоє? - Розлютився чоловік. Аж мене торкнулось. Нарешті. Хоч щось ще відчуваю.

- Так, - ледь вимовив Мілад. – Вони втрьох прийшли сюди.

- Дурень. Їх з Норграду вийшло четверо. Де ще один?

- Гадки не маю. До маєтку ніхто більше не наближався...

- Накажи негайно знайти тих двох, що були тут й вбий їх. З самого початку треба було це зробити, а не чистити пам'ять й відпускати.

То друзі живі й в безпеці. Яке полегшення. А що до того, що про мене не пам’ятають, то це не на довго. Й взагалі дивно. Про Віткара цей чоловік знає, а от про Террі ні, тим паче про Галеона з Наджи. Той, хто слідкував за мною, погано виконував свою роботу. А ще, де Самідір?

- Ти ще тут? Залиш нас вдвох й мерщій виконувати наказ, а не то самого вб’ю через тортури, - перейшов на погрози незнайомець. – Й прослідкуй, щоб нас не турбували.

- Звісно.

Двері грюкнули й ми залишились вдвох.

Підійшовши ближче, чоловік болісно схопив мене за волосся тим самим піднявши обличчя.

- Оце і є посланник головного? – не знаймо в кого запитав він, бо припускалось, що я все ще безтями. - Жалюгідно. Ну що? Багато вже встигла доповісти своєму господарю? А він? Міг би принаймні обрати красуню, а не цю жалюгідну потвору. Не так було б огидно.

Питання “що саме огидно?” звісно залишилось без відповіді, бо запитати я й досі не могла.

Чоловік же зрозумівши, що ображати розумну, яка тебе не чує, марна трата часу, того вирішив нагородити мене болючим ляпасом. Спочатку здалося, що ніс зламався, та на щастя обійшлось. Але відбулось дещо набагато приємніше. Я відчула, як по всьому тілу пробігла луска.

- Якого?.. – налякано запитав чоловік й почав зривати з мене одяг. – Цього не може бути! Вона ж має бути повністю непритомна й без магії.

Сюрприз! От би ще трансформуватися, одразу розмріялась я.

Схоже розумний був не надто розумний, бо єдине, що зміг придумати, це болюче вдарити ще декілька разів по обличчю.

- Як? Як? Що ж далі робити?

Ці питання тільки підтверджували мою здогадку з приводу розумної діяльності даної особи.

І це він не знає, що до мене поступово повертається магія. От якби знав, може дрина притяг, щоб завдати більше шкоди.

Виплеснувши свою злобу мене нарешті залишили на одинці, голосно грюкнувши дверима на прощання. Сподіваюсь, що на прощання, бо більше не хочу мати справ з цим садистом.

07.02.158р.

Маєток Мілада

Про те що пройшла доба, я дізналась від чергових відвідувачів. Вчорашній і ще якийсь новий. Вони вголос обговорювали, що за добу я так і не прибрала луску, чим заважала для проведення ритуалу. Що саме за ритуал, так і залишилось невідомо, проте дізналась, що вбивати мене не збираються. Моя передчасна смерть може привезти до появи ще одного спостерігача, вишукуй його потім. Та найбільше вони боялись появи самого Головного, бо пастка на нього ще не була готова.

Оце так плани! Цікаво, Лавер про них знає, чи хоча б здогадується? А Німідор? До речі! Як я могла забути? Що з Лавеною? Сподіваюсь її тут дійсно не було й то просто компас зламався. Бо якщо її через мене вб’ють… Навіть думати болісно. До речі. Що з Террі та Гором? Чи їх наздогнали? Та якщо так, то що з ними?