Частина П'ята. 4. Зима 157-158рр.

21.01.158р.

Околиця Гаяв-Тока

Калрін знайшов чергове сховище з химерами, де кровожерливі потвори розмножувались та пожирали здобич. Це не милі пухнастики, ці якщо вирвуться з лісу цілі села перетворяться на кладовища.

- А ти впевнений, що нас трьох вистачить, щоб з ними впоратись? – запитала я.

Після первинного переліку сотні дві нарахувала, що мешкало в глибокій, підземній печері.

- Я впевнений, що й тебе однієї. Від твого вогню від них навіть кісток не залишиться. Як і від самого гнізда. Проте мені потрібно зберегти його цілісність.

- Нащо?

- Тут повсюди малюнки. Й не прості. Того хочу їх вивчити.

- Безглуздя якесь. Що вони тобі дадуть?

- Знання. Чи то їх господар намалював, чи химери розвиваються.

- А якщо розвиваються? – не здавалась. – Будеш вважати їх розумними й переселиш на один з віддалених островів, щоб інших розумних не жерли?

- З одного боку, це було б логічно. Та мене лякає, що вони скоріше навчаться будувати човни, аніж втратять тягу вечеряти розумними. А ти не відчуваєш відповідальність за тих кого створила?

- Якби я когось й створювала, то не такого небезпечного. Щось на кшталт милого й травоїдного. От чим думали маги, коли створювали їх? Для чого можуть знадобитися такі монстри?

- Для розваги.

- Для розваги? А нащо вони зберегли за ними здатність до розмножування? – й вказала на невеличку купку малечі. – От я тепер не впевнена, що рука підніметься їх вбити. Це ж діти. А ідея про острів не здається такою ж божевільною.

- На півночі, за межами портальної мережі є льодовик.

- Там хтось мешкає?

- Не відомо.

- Не годиться.

- Тоді їх треба знищити. Зараз і назавжди.

- Як тарганів?

- Саме так.

Совість не довго бурчала в голові про гуманність, бо очі побачили як ці “дітки” заживо почали їсти кролика, що принесли їм їх “батьки”.

- Їх тут дві сотні. Як будемо діяти?

- Виманимо на поверхню. Сподіваюсь вони піднімуться й там ти зможеш їх спалити. Головне слідкуй, щоб ліс не підпалила.

- А якщо підуть не всі?

- То повернемось й доб’ємо решту.

Виманити.

Легше сказати аніж зробити. Та все ж після мега-бума зграя помітила мене. Роздивлялась не довго, секунд десять, вирішуючи чи придатна я в їжу. Мабуть, в зимовому лісі мало було чим живитись, тому все ж кинулись на мене. Лавер разом з Самідіром зачаїлись, щоб зайти зі спини тварюк.

Яскраве світло на мить засліпило після темного підземелля. Й не одну мене. Химери кричали голосніше за цілу сотню банши, так порівнював високий вереск Вальдегор. А ще вони кам’яніли, що полегшило мою роботу та заспокоїло совість.

На жаль на полювання вибігли не всі. Оминув цілий парк кам’яних скульптур, повернулась до підземелля. Моє втручання не потребувалось, Лавер з Самідіром й самі впорались з залишками.

- Там на зовні на тебе чекає сюрприз, - таємниче сказала я.

- Ти все ж спалила ліс?

- Ні. Створила більше аніж півтори сотні кам’яних скульптур.

- Як?

- А ці химери під променями перетворились на камінь.

- Не добре, - й щоб переконатися в якійсь своїй теорії піднявся на гору.

Після чого я майже дві години розбивала статуї за допомогою магії на морозі, щоб вночі не перетворились назад, доки засранець декан роздивлявся малюнки. От наречену йому з характером зустріти, щоб було на кого увагу свою перевести.

24.01.158р.

Маг-Рівік

Сьогодні нарешті відпочивала вдома. В декана були справи в школі, я ж вирішила навідати своїх друзів та дізнатися як в них проходять іспити. Заодно буде час внести гроші за наступний семестр та обрати два нових предмети. Вибір мій пав на “Захисну магію” та “Анімагію”. Звісно хотілось вивчити цілительство, та на жаль багато часу в наступному році будуть займати артифакторика та елементаристика.

- Мені здається, чи Соренто якийсь пригнічений ходить? - запитала я у Фіони помітивши темні кола під очима у майбутнього некроманта. Ми сиділи вдвох в “Ложці” в очікуванні інших й обідали.

- З дівчиною полаявся, - відповіла та. - Й мабуть, це на добре, бо якщо чесно, не подобалась вона мені. Було в ній щось таке, що змушувало відчувати поряд з нею себе брудною.

Я замислилась. Особисто з дівчиною ніколи не спілкувалась, та й бачила лише в театрі та на святі на весні. Можна запропонувати, що Фіона ревнує, та я не відчувала навіть зацікавленості зі сторони цілительки до Соренто. Навіть приховані відчуття були для мене як відкрита книга. Захисний артефакт лише приглушував емоції та поки не давав своїми “заразити” інших. А я їх носила вже два. Й перші тижні вони дійсно допомагали, але з часом слабшали. Та все ж інколи траплялись винятки, як наприклад, з Санреєм. Що захищало мага, я так і не дізналась. Що до Фіони, то у іллінки навряд є гроші на такі потужні артефакти, та й інші емоції подружки я добре відчувала.