Частина П'ята. 2. Зима 157-158рр.

16.12.157р.

Маг-Рівік

Крамничний злодій знову дав про себе знати. На цей раз він обікрав ювелірну майстерню та кузню. Вкрав трохи камінців та руду, чим викликав ще більше питань. В тому, що це саме той злодій Нолан був впевнений як і в тому, що їв на сніданок.

- А що з вкраденого можна зробити? – запитала я у пана Прієра.

- Та багато чого. Від звичайної прикраси до амулетів. Срібло воно скрізь, як і малахіт, - відповів чоловік.

- Тут скоріше за все треба знати нащо, а вже після цього перебирати артефакти, - додав Джуліан. – Незнання лякає. Нещодавню отримав листа від свого друга з Маг-Коріфу. Там також неспокійно. Всі провидці ходять начебто пришиблені й не можуть врозуміло пояснити те, що передбачають. Біда яка спала не одну сотню років прокинеться. Й усе.

- Поява Темної Орди? – обережно запитала я.

- Якби. Ми б знали до чого готуватися. А так. Навіть припущення немає.

- Молодь, молодь. Вам би лише пригоди та загадки. Джуліан, краще допоможи розібрати коробки від пана Манжела та розсортувати зламані артефакти, - перебив нас артефактор. – Ята, тут поки сама. Якщо буде потреба, клич голосно, можемо не почути.

- Звісно, - погодилась я залишившись на одинці.

Хуртовини не було, того й покупці рідко відвідували крамницю. Від безділля я відкрила черговий конспект й почала його перечитувати.

Дверний дзвіночок відірвав мене від розмірковування про чергову ідею.

- Доброго дня, - тільки й змогла вимовити, бо до крамниці завітала та, кого зовсім не очікувала.

Знайома-незнайома дамочка, яку я третій раз бачила в житті.

- Мені потрібно поговорити з паном Прієром, - сказала вона й наблизилась до мене.

Мені раптово стало зле від запаху, що йшов від відвідувачки. Від неї пахло смертю. А ще мені здалося, що окрім нас двох в приміщенні був ще хтось. Наче невидимий привид. Або демон.

- Не витрачай мій час, клич господаря.

- Як мені про вас доповісти? – запитала я відтягуючи час. Кликати пана Прієра мені не хотілось зовсім, може їй набридне очікувати й вона піде?

- Це тобі не потрібно знати…

- Тоді й кликати не буду.

От цікаво, а що вона викине?

Самідір в білячому вигляді лише удавав, що спить на столі. На справді він був напоготові перекинутись на більш загрозливого звіра. А ще в нього зачаїлась образа, минулого разу трійці вдалось уникнути переслідування. Я ж в своєю чергою поступово вкривалась лускою.

Дамочка на мої слова розлютилась, хоча зовні зберігала спокій. А ще вона почала на мене чаклувати. От тут я і зрозуміла хто попрацював над головою колишнього голови. Даремно пана Суфо звільнили, схоже чари з нього не вдалось до кінця зняти.

- Поклич пана Прієра.

- Нащо?

Це гидотно-липке почуття було варто знов на собі відчути, щоб побачити як вираз зі зневажливого змінився на здивований.

- На тебе не діють чари! – зрозумівши вигукнула брюнетка.

- Дійшло нарешті? А зараз моя черга магію використати, - чим налякала магічку й та поступова почала відступати.

Як саме я збиралась чаклувати, навіть гадки немала, того й схопила за руку втікачку.

Що після цього було. Ледь свідомість не втратила. Такого виру спогадів я не очікувала. Страх. Відчай. Біль. Свічка, що догорає, є останнім джерелом світла в здоровезному залі замку. Натовп розлючених чоловіків, що наче мисливці здоганяли здобич. Спрага й спека нескінченної пустелі, а ще опіки по всьому тілу. Величезне вогнище посеред степу, а на ньому догорають залишки тіла якогось розумного. Смак крові в роті й холод, що продирає до самих кісток. І знову біль, біль, біль…

Я ледь відпустила її руку. Про що встигла пожалкувати, бо наприкінці побачила незнайомого демона, дуже схожого на Пиріжка. Не здивуюсь, що вони між собою знайомі.

- Пожалкуєш про це, - погрожуючи ледь промовила жінка й зникла в порталі.

В магазині спрацювала сигналізація, на яку одразу вибігли Прієри.

19.12.157р.

Маг-Рівік

Я сиділа за столом й старанно малювала портрет чаклунки, що завітала до пана Прієра. Німідор сидів поряд й незадоволено сопів.

- Хочу зазначити, що ми зараз не в вежі, - не втрималась, й зробила зауваження.

- Що?! – чи не зрозумівши, чи не почувши перепитав ельф.

- Це ви прийшли до мене до дому, а не я в вежу.

- А. Я це помітив.

- Того звідки незадоволення? Чи це через те, що вам прийшлось кудись тягти свій зад?

- Дійсно їжак, стаєш колючою, щоб захиститися. Та на питання твоє відповім: незадоволений тим, що одразу не пригадав, як ти добре малюєш. Три дні втратили, за цей час може хтось та впізнав би цю темну відьму.