З початку було порожньо та болісно.
Моє “Я” поступово вкривала крига, яка намагалася дістатися до самого ядра. Хотілося кричати від болю та кликати про допомогу. Та не було чим. Не було можливості. Чогось не вистачало.
Було лише розуміння, що в цій порожнечі нікого окрім мене не існує.
Самотність.
Та раптом, щось мене торкнулося. Щось тепле. Потім ще, і ще. Навіть знати не хотілося звідки беруться ці уламки, що приєднувалися до мене. Головне, вони повертають мою єдність. Вони повертають мою силу.
Й коли ми возз'єдналися, в мене вистачило сил, щоб вибухнути та врятуватися з пастки.
Перший крок зроблено. Переходжу до наступного.