З початку було тепло й зручно.
Моє “Я” заспокійливо колихало, наче на невеличких хвилях. Іноді мені здавалось, що я торкаюсь чогось пухкого, а іноді шовковистого. Ще періодично складалось відчуття польоту, наче в мене відростали крила.
Здавалося, що все це триває вічність. Цілу вічність безтурботності.
Вічність.
Але раптово все змінилося, коли до мене завітав неочікуваний гість.
“Час прийшов”, - оголосив він й протягнув мені ключа.
Останнє, що пам’ятаю, ключ на дотик був крижаний.
А потім все кардинально змінилося.